Сердо. Книга І. Спалах

Розмір шрифту: - +

Хлопчик

Гілки в багатті голосно тріскотіли, розриваючи тишу німого туману край Долини Сліпого. Мізерні краплинки води, які утворювали туманну завісу, затишно поблискували жовтими та помаранчевими вогниками, утворюючи теплий тин над табором. Вогонь палав уже кілька тижнів, не згасаючи та не зважаючи на численні заметілі, вітри та дощі. Але деревина в колись повному мішку вже закінчувалась. Саме тому, коли мандрівники помітили скалічену та перелякану Вусю серед сосен, вони помітно збадьорились. Звичайно, набрати гілля можна було б і з дерев, але ні один, ні другий не дуже вміли працювати сокирою.

Вуся вже кілька годин мирно сопіла, лежачи головою на одній із споруджених  лав. Вона так і не отямилась після зустрічі із своїм нічним жахом — ведмедем-велетнем із маленькими смарагдовим очиськами. Перші півгодини смикалась, кричала та від чогось відбивались уві сні. Двом її рятівникам ледь вдалося перенести її до табору просто через те, що вона тим часом спалахувала то там, то тут. Її спідняця в двох місцях тліла великими дірками, а рукава сорочки вигоріли по самі плечі. По всьому тілу махи знову забігали вогники, хоча зараз, після кількох годин сну, вони, начебто, потроху вгасали. Поряд з дівчиною лежав молодий касматий пес і також спав. Саме його гавкіт вона чула, і саме від нього тікала. Пес лежав між Вусею та невисоким хлопцем років десяти. Хоча для махів він виглядав би скоріше юнаком.

Хлопчина, що сидів на лаві поряд песика, звернувся до іншого, з того боку багаття:

— Чому, ти кажеш, ми не можемо її розбудити? — говорячи це, він перебирав у руках маленьку соснову гілочку, яку знайшов під ногами.

— Можемо, — коротко відповів той, не підводячи очей. Він був значно вищий за хлопця і, за людськими мірками, років на п'ятнадцять старший. На очах в нього була темна пов'язка. — Але ж ми не поспішаємо. Нехай поспить, скільки треба, вона аж надто багато пережила за останні кілька місяців. Я думаю, вона заслужила на одну ніч спокійного сну.

— Ти казав, кожна втрачена хвилина зменшує шанси на перемогу, — сказав хлопчик, ніби випробовуючи старшого.

— Так, але один гідний воїн замінює мільйони втрачених хвилин, — відповів старший і з посмішкою додав. — А користі зі сплячого воїна не буде, навіть якщо він найгідніший в світі.

Малий розсміявся, відхилившись назад на лаві. Від його сміху прокинувся собака. Пес обурено гавкнув на хлопця, наче говорячи: "В біса вищиш? Ми тут спимо!".

— Та облиш Гуве, ніби сказився з цією відьмою, — крізь сміх мовив хлопчина. — Спи собі.

— Вовг, — рявкнув пес глухо.

Хлопчик знову видав дзвінкий смішок і відчув на собі увагу старшого.

— Махівське ім’я для собаки — двояка ідея. Я думаю, вона полюбить твого пса, Остапе, — сказав він, потім подумав і додав, — або спробує вбити нас усіх.

— Чому ти так вирішив? — серйозно запитав Остап.

— Зараз вона впевнена, що саме я зруйнував їй життя, — трохи сумно мовив перев'язаний.

— То нам доведеться битись пліч-о-пліч із стихійною вибухівкою? — вдало порівняв хлопець.

— Варто почекати, поки вона отямиться. Тоді дізнаємось, — сказав перев'язаний. — Але якщо буде надто небезпечною, доведеться відмити їй голову.

— Не можна! — скликнув хлопець, подаючись вперед і знову розбудивши собаку Гува.

— Це змінить її всю. Може навіть лід зітре, який я їй ледь доніс. І крім того...

— Циц! — обрізав старший. — Я лише зміню трохи спогадів під Жерном, ніби то Рапіра всіх убив, от і все

— І посієш в ній фальшиву ненависть? — призирливо підсумував Остап.

— Радше до нього, аніж до нас, хіба ні?

— Так, але ж...

— Все! — обрубив його старший. — Це тільки здогади. Може, вона нас зрозуміє... Мене зрозуміє.

Він піднявся і пішов до скелі, на якій висів мішок з деревиною. Підійшовши він тихо сказав кудись у порожнечу ночі:

— Почекай ще трохи, Лукасе. Ще день — і підемо.

Десь з-за скелі почулось тихе гарчання:

— Агур-р-р, — ніби хтось могутній з ним погодився.

Він взяв кілька великих дровин та пішов назад до багаття. Сів і продовжив розмову на іншу тему.

— Ти намагався звільнити свою сестру? — запитав він з цікавістю.

— Ти ж завжди був поруч! Чи тобі не знати, що як сили є, то я намагаюсь, — відповів трохи пригнічено хлопчик. — Але в мене не виходить. Легше гору звернути.

— В тебе вийде, Остапе. Я чомусь впевнений, що вийде, — перев'язаний говорив спокійно та доброзичливо, він вказав на сплячу Вусю, — І в неї теж вийде. Може навіть швидше за тебе.



Грапі По

Відредаговано: 21.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись