Щасливий вибір

Розмір шрифту: - +

Х

Настала тепла та лагідна осінь. Дозвіл мого перебування в Кореї закінчується, тому найближчим часом мені потрібно летіти додому. Я так сильно приліпилася до цієї країни і до людей,  з якими тут познайомилась, що їхати звітси здавалось найогіднішою ідеєю. Незважаючи на це, можна сказати, що я досягла своєї мети – натхнення віднайдене і книжка майже закінчена. Білет вже куплено, через тиждень на мене знову чекає аеропорт.

Хтось колись сказав, що якщо весна – це час відправлятись у дорогу, то осінь – час повертатись додому. Я відчувала, що отримала те, за чим приїхала й навіть більше. Мені справді пора додому...

Шостий більше не повертався до розмови про свої почуття, як і обіцяв, більше мене не займав цією темою. Але всі помітили напругу між нами. Якось Третій вирішив про це зі мною поговорити, але мені не хотілось нічого розповідати.

- Я не знаю, що відбулося між тобою та Шостим, - сказав він.

- Нічого не відбулося!

- Нехай і так, але ми помітили зміни в його поведінці. Ми зажди помічаємо коли з кимсь із нас щось трапляється. Шостий – хороший хлопець й ніколи не показує своєї болі. Але він надзвичайно ранимий. Ми впевнені, що він закохався в тебе. Саро, в якійсь мірі ми всі закохались в тебе, ти нам стала дуже близькою. Але Шостий… він інший. Ти й сама помітила, що він відрізняється від усіх. В нього було багато дівчат, які ладні були на все аби привернути до себе увагу. Але Шостий завжди говорив, що його це не цікавить. Якось він сказав мені, що буде зустрічатись з дівчиною тільки коли стане впевнений в тому, що з цією людиною готовий побудувати міцні стосунки, одружитись і зустріти старість. Він не буде розмінюватись на різні ігри. Хоч як це дивно не прозвучить, але в нього ніколи не було дівчини. Лише колись в школі він з кимсь зустрічався, але вона тоді покинула Шостого заради іншого хлопця. Незнаю навіщо я тобі це все розповідаю.

- Я не знала цього. Дякую за розповідь. Мені дуже важко, Третій. Ти ж розумієш, що моє серце теж не з каменю. Я й сама все добре бачу. Але я заборонила своїм почуттям брати верх. Я закрила їх на ключ. Це ні до чого доброго не приведе. Буде тільки ще більше боліти.

- Я дуже хочу аби ви щиро посміхались. Може варто відкрити ці двері й випустити з заслання свої почуття? Гаразд, я піду, в мене ще є деякі справи.

Лише сьогодні, після цієї розмови я зрозуміла що вчиняю жорстоко по відношенні до Шостого й по відношенні до самої себе. Але хіба може щось вийти? Вдома нікого не було й я довго сиділа роздумуючи про все.

 

- Ух, ну й гроза сьогодні, - струшуючи з курточки воду промовив Шостий.

- Вітаю вдома! А де всі інші?

- Напевно в студії. В мене на сьогоднішній вечір була запланована фотосесія для одного журналу, але через таку погоду все відмінилось. Мають знімати на вулиці.

- Ох, тут точно нічого не знімеш. Ти он промок до нитки, як бачу.

- І це я всього навсього перебіг від автомобіля до будинку.

- Нічого собі! Ти не боїшся грому й блискавиці?

- Та ні. А ти що боїшся?

- Ні! Просто зацікавило. Гаразд, іди швидше переодягайся, а то ще застудишся. Я приготую какао.

- Гаразд, гаразд, іду.

Раптом в кімнаті стало дуже темно. Збій в електропостачанні?

За хвилину в кухню прийшов Шостий.

- Що трапилось?

- Я не знаю. Зникла електроенергія.

- Потрібно зателефонувати вахтеру й дізнатись.

- Як ти це зробиш без телефону? Чи з мобільного телефонуватимеш?

- Ох, точно. Тоді я спущусь й запитаю сам.

- Куди ти підеш? Там надто темно!

- Нічого, я темноти не боюся, - глузливо відповів.

- Я теж не боюся, але всеодно не хочу щоб ти йшов. Гаразд, я з тобою!

Через три хвилини ми були біля кімнати вахтера, Шостий щось його запитав, той відповів і ми почали повертатись у свою квартиру.

- Може ти мені теж скажеш що сталось? – обурювалась я.

- Біля будинку впало кусок дерева й обірвало провід, в таку погоду аварійна служба не зможе його поміняти й доведеться чекати щонайменше до завтра.

- Ох, зрозуміло.

- В мене є ідея!

- Яка?

- Зараз сама все побачиш, - відповів щось нишпорячи в кухні.

- Знайшов! Ходімо в мою кімнату, бери какао.

Шостий запалив по всій кімнаті свічки та увімкнув на своєму телефоні повільний та ніжний джаз. В кімнаті було тихо, лише чутно як стукають краплі в шибку, легкі мелодії змушували розслабитись, а темнота навкруги та мерехтіння свічок змушували серце відкритися навстіж.

Ми мовчки пили какао. Раптом він відставив чашку та поклав голову мені на коліна. Він просто лежав, прикривши очі, такий красивий, близький й одночасно далекий. Я не стрималась й погладила його по волоссі.

- Мені дуже добре коли ти поруч, - тихо промовив, не відкриваючи очі.

- Мушу зізнатись, що мені теж добре біля тебе. Дуже тепло на серці.

- Приємно це чути, - злегка посміхаючись промовив та взяв мене за руку.

- Я нічого не відповіла, просто продовжувала однією рукою гладити його волосся. Я зрозуміла що це і є момент повного щастя.

- Я зараз безмежно щаслива.

- Ти можеш бути щасливою завжди.

Томас Енко грав свою «Orfeo ed Euridice», зі свічки повільно скапував віск, мій коханий лежав на моїх колінах. Як мені хотілось щоб цей вечір не закінчувався…



Dancing Rain

Відредаговано: 26.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись