Що далі в ліс, що більше дров!

Розмір шрифту: - +

Іспит перший

 

                                                                                                                                 - Ну що, як екзамен пройшов?

- Як в церкві.

- Це як?

- Він запитує, я хрещусь. Я відповідаю, він шепоче «О Боже!»

 

«Добре, що тут скрізь таблички висять із написом "Вихід" та стрілочкою, щоб такі топографічні кретини, як наша Нора, знайшли дорогу. Дорогу на вихід,» - знущався Песиміст.

«Не правда! – образилась за хазяйку Оптимістка. – Вона навіть в лісі спокійно орієнтується!»

«В лісі – так, в приміщенні – аж ніяк,» - зітхнув Реаліст.

- Ну що там? – налетіла на неї якась русява дівчина, щойно вона вийшла із замку.

- Нічого, - буркнула Нора. Цікаво, чому вона їй не повірила?

- Що, провалилася? – співчутливо сказала русява.

- Га? – не зрозуміла Нора.

- На іспиті.

- А-а-а, ні, я ще не складала іспит, - втомлено мовила вона. І знову ця клята втома, щоб їй!

- Я теж, - невідомо чому зраділа незнайомка. – Пішли разом!

І вона повела Нору через вестибюль, а тоді сходами на другий поверх. Потім дівчата зайняли чергу серед абітурієнтів. Джека серед них Нора, на жаль, не знайшла.

Потяглися довгі хвилини очікування, але нудно не було аж ніяк, бо незнайомка виявилася вельми балакучою істотою і все тринділа без угаву, не даючи Норі зациклитись на проблемі з драконом. Її звали Кірана, за расою вона була людиною, магічкою, збиралася вивчитись тут і повернутися додому.

- Просто в Леогор’ї немає академії магії, от я й приїхала сюди вступати, - знизала плечима Кіра. - Наші обдаровані або так і живуть все своє життя, не вміючи чаклувати, або виїжджають вчитися за кордон. А ти бувала в Леогор’ї?

- Так, я там жила довгий час.

Нора з усмішкою спостерігала, як вираз обличчя Кіри змінюється зі здивованого на щасливий.

- Ура! – засміялась вона. – Тепер ми просто зобов’язані з тобою дружити!

- Ага. Я не проти. А ти випадково не знаєш, що буде на цьому іспиті, і як він взагалі проходить?

- Знаю, - вона пирснула зі сміху і вказала на стіну позаду Нори, де висів плакат з текстом, написаним величезними літерами, щоб кожен помітив. Угу, кожен…

«Інформація стосовно іспиту.

1. В аудиторію за один раз допускається група, що складається рівно з тринадцяти чоловік.

2. Даний іспит є письмовим.

3. Триває він сорок хвилин.

4. В разі успішного складання тесту абітурієнт буде допущений до другого етапу екзамену (індивідуальний практичний іспит у ректора академії, його заступника та одного з професорів).»

- Бачиш, нічого особливого, - безтурботно розповідала Кіра. – Є простенькі запитання на теорію. Там перевіряється елементарне, аби визначити, чи цікавилася дитина магією до цього. Але не питання на теорію є головними. Мені мама казала (а вона теж тут вчилася), що найважливіше максимально чесно відповісти на ситуативні запитання.

- За цей іспит я взагалі не хвилююся. На листочку в тиші й спокої я цілком зможу щось накатати, але практика… Не знаю. В мене ініціація була зовсім недавно, я ще недостатньо тренувалась. Може не все вийти, - задумливо сказала Нора.

- Не хвилюйся з цього приводу, - підморгнула їй русява. – У мене є дивне відчуття, що в тебе все обов’язково мусить вийти.

Через п’ятдесят три хвилини очікування і невпинних теревенів з Кірою, які не давали так аж сильно себе накручувати, двері до аудиторії відчинилися. Настав час "Х".

Раптом Нора усвідомила, що у неї коліна трясуться.

«Ага, значить, від гідри тікати, пірнаючи зі скелі в гірську річку, у тебе коліна не трусилися, а тут раптом розпочався напад трясучки?» - підленько посміхаючись, запитав Песиміст.

«Не слухай його! Ми в тебе віримо!» - шепотіла Оптимістка.

«У тебе є великі шанси добре скласти цей іспит,» - Реаліст поправив окуляри, тримаючи в руках калькулятор.



Настя Лайт

Відредаговано: 11.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись