Що далі в ліс, що більше дров!

Розмір шрифту: - +

Іспит другий

Заходить професор в аудиторію:

- Ммммм... Лісом запахло!

Студенти здивовано:

- А чому лісом?

- Пеньків багато.

Похмуре небо нависало над густим лісом, важкі попелясті хмари погрожували пролитися дощем, а здалеку долинали гучні розкоти грому. Рокіт випереджали яскраві спалахи блискавиць, які щоразу осяювали похмурий через непогоду коридор академії. Насувалася гроза.

Нора сиділа на підвіконні в коридорі велетенського старовинного замку і, відкривши навстіж вікно, насолоджувалась прохолодним рвучким вітром, що, ніби малий бешкетник, вривався до приміщення та перебирав пасемка волосся дівчини, які вибилися з загальної зачіски. Цей вітер був єдиною надією Нори хоч трохи заспокоїтися і прийти до тями перед іспитом. Дівчина відчувала, як жар від щік поступово відступає, а душа її знаходить хистку рівновагу. Але тут погляд дівчини вкотре падає на білявого нахабу, який стояв, підперши стіну широкого коридору, прямо навпроти Нори. Дракон з-під напівопущених повік ліниво оглядав коридор. Тіні від довгих чорних вій падали на його обличчя, що наразі мало звичний зарозуміло-іронічний вираз. Проте вірна Чуєчка підказувала Норі, що матові очі дракона часто затримуються саме на ній. У Нори кожного разу, коли вона ловила на собі його задумливий погляд, серце виказувало ознаки тахікардії, волося по всьому тілу ставало сторч і погляд автоматично відводився та втуплювався у грозові хмари за вікном. Ще ніколи Нора ні перед ким так не тушувалася!

«Він реально вже дістав! – роздратовано крокував туди-сюди Песиміст. – Ще раз він так вчинить, і я за себе не ручаюся!»

«Сподіваюся, він зрозумів, що нам не подобається, коли він так себе поводить, порушуючи наш особистий простір, - голос Оптимістки, попри такі обнадійливі слова, був повним сумніву. – Але дійсно, чому ви такі злі? Подумаєш, образили! Ми помстимося, як завжди.»

«Це, швидше за все, викликане шоком, - Реаліст поправив на носі окуляри і спробував обґрунтувати все з раціональної точки зору. - Шоком від того, що цей дракон взагалі вміє нормально розмовляти і не викликати злості самим своїм виглядом. Ба! Він навіть відчувати вміє!»

Песиміст та Оптимістка погодились, не знайшовши іншого, логічного чи не дуже, пояснення. Сама лише Жіноча Інтуїція, на дивну поведінку якої вже махнули рукою, замріяно сказала:

«Нічого ви не розумієте.»

- О, Нора! Ти прийшла! А я здала! Здала! Уявляєш?! – радісним вихором підлетіла до неї Кіра. Вона щойно вийшла з аудиторії, де здають другий іспит. – Ти куди поділася? Я тебе шукала, шукала, але потім подумала, що ти одразу пішла сюди, не чекаючи на мене. Хоча я, схоже, помилялася. То як, де ти була?

Нора тяжко зітхнула, розуміючи, що розповідати нічого не хоче.

- То тебе Норою звати? – підійшов до них той самий ельф, який уточнював на іспиті щодо «пари». – Я Енріке.

- Дивне ім’я, як на ельфа, - почухала ніс Кіра.

- Бо я не чистокровний ельф, моя мати – людина, - усміхнувся Енріке.

- Ти ще не здав іспит? – поцікавилась у нього невгамовна Кіра.

- Ні, знаєш, я просто так тут стою, робити мені більше немає чого, - усміхнувся він поблажливо.

- О, правда? - зраділа дівчина, не помітивши сарказму. - Тоді я разом з тобою постою! Давай спільними зусиллями підтримаємо Нору!

- Е-ем… - хлопець поглянув на Нору, ніби цікавився: її подруга насправді така наївна чи це вона з нього так витончено знущається.

Нора вирішила "нічого не помітити" і знову похмуро втупилась у хмари.

- Це був сарказм, - розгублено відповів Енріке. - Насправді я ще не здав другого іспиту. Але я буду наступним після того чорнявого хлопчини з татуюванням, - показав Енріке в самий початок черги.

Кіра надулась.

«Схоже, з нею частенько трапляється таке,» - почухав підборіддя Песиміст.

«Ага. Бо нема чого сприймати всі слова за чисту монету,» - дорікнув Реаліст, поглянувши на Життєвий Досвід, що був товстим і суворим, ніби генерал на пенсії.

- Ясно. А багато з тих, хто писав з нами, пройшли перший іспит? – поцікавилась Нора, бачачи, що черга тут зовсім коротенька – всього лише вона, Енріке, хлопець з татуюванням та симпатична мавка.

Останніх ні в якому разі не плутати з нявками! Мавки – то магічна раса тісно споріднена з природою, що складається винятково з жінок. Справа в тому, що дитина мавки, якщо це дівчинка, звісно, обов'язково буде мавкою, байдуже до якої раси належить батько, а от в тих рідкісних випадках, коли народжується хлопчик, він належить до раси тата. Але з нявками зовсім інша історія. Їх в Леогор'ї та Вічноліссі класифікують як небезпечну нечисть. Живуть нявки в деревах, хоча це, мабуть, не є зовсім правильним твердженням. Краще сказати: вони і є деревами. В ранньому дитинстві нявка обирає для себе достатньо міцне дерево і просто зростається з ним тілом і душею. Інакше вона швидко помирає. Нявка цілком може спокійно залишати своє дерево і гуляти, де схоче. Але якщо з деревом станеться щось погане, це станеться і з нявкою. Саме тому найздоровіші дерева в лісі належать саме цій нечисті, вони охороняють їх не лише як свій дім, але і як джерело життя.

- З нашої групи пройшли четверо, - відповіла замість ельфа Кіра. – Ми втрьох і той з татухою.

- Так мало? - здивувалася Нора.

- Це нам ще пощастило! - поблажливо посміхнувся ельф. - Та мавка, Фіалка, взагалі єдина з усієї своєї групи тест пройшла. Каже, що решта всі одне в одного посписували, і тому не здали іспит.

- Стоп, ти про що? - не зрозуміла Нора.

Енріке перевернув очі. «Ну як про таке можна самій не здогадатися?!»

Нора вирішила просто почекати і не ображатися на ельфа, щоб знову не псувати собі настрій, який щойно лиш почав потроху воскресати.

- Кажуть, що коли списуєш на цьому тесті, одразу з'являється невидимий знак на папері і тебе далі не пускають, - сказала Кіра, не чекаючи, доки ельф перебіситься і дасть нормальну відповідь. - Але ніхто з професорів про це зумисне не попереджає, щоб знати, хто чесний, а хто любить виїжджати за рахунок іншого. Але облишмо ці розмови про тести! Вони мені вже в печінках сидять! Норо, ти ліпше розкажи, де пропадала увесь цей час!



Настя Лайт

Відредаговано: 11.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись