Що далі в ліс, що більше дров!

Розмір шрифту: - +

І знову скеля...

Мій життєвий девіз – чим більше я сплю, тим менше від мене шкоди.

Цього разу Нора зовсім не була здивована опинитися на голому скелястому виступі, просто над темною прірвою, на дні якої копошилася у своїх справах нечисть.

«Що ж, ти сама цього захотіла, - мовив Реаліст. – Ніхто тебе не змушував, за язика не тягнув. Сама добровільно промовила закляття-запуск…»

«Отож, якщо все обернеться не найкращим чином, звинувачувати будеш лише себе і свою надмірну жагу до пригод, - скорботно зітхнувши, додав Песиміст. – Це якщо пощастить і ми не будемо з’їдені перед тим, як встигнемо добряче полаяти себе.»

«Цить ти, і без твоїх коментарів паскудно!» - скривилася Жіноча Інтуїція.

Надійка з Оптимісткою сиділи, обійнявшись і схрестивши пальці. Вони молились, щоб ця пригода завершилась щасливо і без втрат.

«Спокійно. Все буде гаразд. Раніше ж нічого жахливого не траплялося, тож і зараз не мусить, правда? – заспокоювала себе Нора. – Крім того, є в моєму рішенні прийти сюди і плюси: я нарешті можу ходити і рухатися!»

Дівчина справді була щаслива знову почуватися здоровою і повною сил. Протягом останніх кількох днів, тобто після того, як нав залишила її тіло, Норі навіть поворухнутися було тяжко, а тепер вона відчувала дивовижну, окриляючу легкість.

«Треба спуститися і знайти Каптура,» - подумала дівчина.

Вона озирнулася в пошуках вузенької стежечки, якою спускалася минулого разу, але її, на Нориний превеликий подив, не виявилося. Тоді вона підійшла ближче до краю урвища, щоб перевірити, чи можливо спуститися, чіпляючись за кам’яні виступи.

«Не вийде, поверхня занадто крута і гладенька, - дійшла висновку дівчина. – Невже то Каптур зруйнував стежечку, щоб я не могла спуститися? Адже лише він знав, що я з невідомих причин час від часу тут опиняюся, – цілком несподівано ця думка ненажарт її розізлила, а ще викликала образу. – Але ж навіщо тоді він дав мені каблучку? Мабуть зникнення стежки – не його рук справа.»

Нора сіла на край виступу, звісивши ноги вниз і розглядаючи зоряне небо.

- Місяць навдивовижу прекрасний сьогодні, ви так не вважаєте? – пролунав тихий голос у неї біля вушка.

«Та скільки можна?! – обурилася Оптимістка, хапаючись за серце. – Кожного разу одне й те ж!»

«Треба б його провчити,» - звузив очі Песиміст.

«Сподіваюся, що він більше так не робитиме,» - відходила від переляку Надійка, яка досить помітно підросла.

«Робитиме, якщо не пояснити йому доступно, щоб більше так не чинив,» - відрізала Жіноча Інтуїція, погрозливо стискаючи кулаки аж до хрусту в пальцях.

Реаліст утримався від кометаря, лише дуже прискіпливо вивчав поглядом Жіночу Інтуїцю.

- Не роби більше так, - тихо, але погрозливо, попросила Нора, вирішивши діяти спочатку спокійно і гуманно, так як це перше попередження.

- Як "так"? – в голосі Каптура були веселість і трохи сарказму, а ще, Нора могла заприсягтися, він усміхався.

- Ти мене зрозумів, - відрізала дівчина. – А тепер скажи мені, куди стежечка ділася?

- Гм-м… Скажімо так, декілька днів тому тут зчепилися два дракони… Чисто тренувальний поєдинок, ти не подумай!.. Вони трохи не розрахували своїх сил і зруйнували частину скелі разом з твоєю стежкою…

Нора помітила, що Дан ретельно добирав слова, розповідаючи цю прецікаву історію.

- Та невже? – підозріливо запитала Нора. Чомусь вона не вірила цим словам Каптура.

- Ти не довіряєш мені?! – здивовано-ображено запитав Дан.

Нора зміряла його підозріливо-недовірливо-презирливим поглядом і відповіла, чітко виділяючи кожне слово:

- Ані. На. Йоту.

- І що ж я мушу зробити, щоб завоювати довіру такої лякливої дівчини як ти?

- Навіть не знаю… - Нора задумалась. – Ні, справді не знаю. І я не ляклива, просто трохи недовірлива і обережна, що аж ніяк не можна назвати поганими рисами.

Каптур хмикнув.

- Що ж, я подумаю з цього приводу пізніше, а зараз нам потрібно звідси спуститися, - сказав Дан безжурним тоном.

- І як нам це зробити, якщо стежки нема? – скептично припідняла брову Нора. – До речі, як ти тут опинився?

- Прилетів, - знизав плечима хлопець.

- Ого! Ти так добре володієш левітацією чи у тебе є приховані крила? – зі щирою цікавістю запитала Нора. Ця тема її чомусь дуже зацікавила.

«Ліа якось казала, що в нього аура дракона,» - задумався Реаліст.

«Так, це було, коли ми вперше побачили його в реальному житті, а не уві сні, навпроти крамнички ельфійки, - кивнула Оптимістка, пригадавши. – Але сюди прилетіти в образі дракона він не міг: ми б точно помітили приземлення велетенського ящера.»



Настя Лайт

Відредаговано: 11.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись