Щоденники життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 1. Таємниця

Над прірвою сиділа дівчина.  Навколо неї в шаленому танці набирає обертів буря. Вітер шмагає обличчя та розвіває волосся. Блискавиця раз по раз освітлює обличчя й тендітну постать дівчини. За її спиною красувалсь білосніжні крила із синіми контурами. Із-за пасм червоного волосся несміливо визирали темно-сині очі, повні смутку й болю. По рум'яних щоках котились теплі солоні сльози. Повні малинові губи дрібно тремтіли промовляюси: "Батьку, я повертаюсь додому!"

Десь, уже зовсім поряд роздався голос грому. На мить темрява ночі відступила перед сяйвом блискавиці; у повітрі запахло озоном.

 Буря, яку я прикликала досягає свого максимуму. Я - Арія Уолш і це моя історія.

***

(Задовго до цього)

На дворі стояла погожа осіння днина. Сонце знаходилось у зеніти, непогано припікаючи, тому охочих прогулятися вулицями міста було небагато. Молодь ховається від спеки у парку, в тіні дерев: читають книги та грають у фрісбі. Звичного потоку машин також не було. Навпроти сірої скляної багатоповерхівки, забитої офісними приміщеннями, що належала рекламній компанії, зупинився темно-сірий автомобіль. В наступну мить з нього вийшла тендітна струнка дівчина з червонуватим відтінком волосся. Одягнена вона була у бежевий брючний костюм і такого ж кольору туфлі на підборах. У руках у дівчини була тоненька чорна папка. Не довго думаючи, дівчина зайшла всередину. Хол будівлі був просторми і виконаним у стилі мінімалізму. Діставшись ліфтом потрібного поверху швидким кроком вона попрямувала до одної з конференц-зал, де уже через хвилину мала відбутись нарада. Вхід до зали їй загородив середнього росту уже не надто молодий чоловік.

- Що ж Мері Коллінс! Запізнюємось? - чи то запитав чи то констатував факт чоловік.

-Доброго ранку директоре Портер! - вичавила з себе посмішку дівчина. 

Чоловік криво посміхнувся, нахмуривши густі брови, та все ж відступив, даючи їй пройти. За столом уже сиділо багато людей і щось жваво обговорювали. Останнім зайшов директор і, закривши за собою двері розпочав нараду. Через годину двері зали відчинились і звідти вийшла Мері з своєю подругою Алісою які поплелись до їхнього офісу, зразу за ними вийшли й інші.

- Ох Мері, ти знову запізнилась. Директор всю нараду свердлив тебе вбивчим поглядом. Я досі відчуваю ауру смерті у повітрі. Ти як себе почуваєш? - потурбувалась Аліса.

- Та не переживай ти. Він нічого мені не зробить. Як не крути, я - хороший агент. - усміхнулась  дівчина.

Все ще розмовляючи про своє дівчата взяли каву в кавовому автоматі і попрямували в офіс. Решту дня вони провели оформляючи різні документи.

Коли я закінчила роботу за вікном уже вечоріло. Аліса сьогодні пішла додому швидше, тож я залишилась в офісі одна. Сьогодні я добре попрацювала, та й робочий день закінчився ще пів години тому. Нарешті можна іти додому з чистою совістю. Зложивши усі документи у папку, я зібралась, закрила кабінет та вийшла з будівлі. На парковці все ще залишалось кілька автомобілів, один з яких був мій. Сівши у машину, я завела мотор та неспішно рушила  дорогою. Десь через годину їзди таки опинилась вдома. Сонце уже майже сховалось за горизонтом, розливаючи хмарами криваві фарби заходу сонця. У вітальні тихо потріскував камін. На дивні сиділо четверо : мати - Лілі, батько - Рональд, сестра - Одет та її чоловік - Мартін; вони дивились якусь розважальну передачу. На коврику біля каміну грався хлопчина років чотирьох, - Майкл - мій племінничок. Першою мою появу помітила мама.

- Мері, люба, нарешті ти вдома. - вскочила на ноги мати - по обіді прилітав посланець з Юніану. Він залишив для тебе пакунок та кілька конвертів на незрозумілій мові.

Почувши цю заяву я на мить застигла на місті, не знаючи, що робити, що казати і що думати. Думки розбігались навсібіч, прихопивши із собою і мої почуття. Я була щасливою отримати звісточку з рідного дому, і водночас,  незнала чого очікувати. На ватяних ногах я підійшла до матері, яка простягала мені послання. Тремтячими руками прийнявши його я пішла до своєї кімнати. Умостившись зручно на ліжку я ще кілька хвилин не наважувалась відкривати послання. Нарешті, зібравшись з духом, я наважилась відкрити пакунок, у якому виявила чарівну пурпурову сукню. Сукня не мала рукавів, декольте  не надто глибоке, злегка оголена  спина із зашнурованим корсетом. Нижня частина плаття мало два шари: нижній був чорним суцільним, верхній складався із прямокутних шматочків пурпурового фатіну, щільно розташованих один біля одного, створюючи ефект кульбаби. Якийсь час я милувалась платтям, потім відклавши його вбік взялась за листи. Перший був від батька.

 

"Аріє

Стільки часу спливло з того моменту, як ти покинула рідний дім у пошуках себе. 

Ось уже останній  рік від тебе немає вістей, і ми починаємо хвилюватись. 

Ти обрала важкий шлях, доню. Важкий не фізично, бо ти ж у нас могутня, а душевно.

Та не забувай що ми  з твоєю матір'ю любимо тебе і віримо, що у тебе усе вийде.

Довіряй своєму серцю, і ти знайдеш вірний шлях.

Через чотири дні у тебе день народження, тож ми будемо чекати тебе та твою земну сім'ю у родовому замку. Думаю плаття тобі сподобалось, його вибирала мати.

 

З любов'ю 

Батько"

Мені була приємною батькова турбота. Я була щаслива знати, що батьки люблять мене і чекають, навіть після того як я відмовилась від права на  трон і втекла. Наступним під руки підвернувся ще один пакунок. До нього був прикрілений конверт, на якому акуратним почерком Таурен були виведені літери " Любій сестрі ".



Ariya Uolsh

#637 в Фентезі

У тексті є: ангели, любов, магія

Відредаговано: 19.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись