Щоденники життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 4. Покинуте дитя

Історія Рейвена

На планеті Юніан ранок уже почався - зійшло перше сонце. В королівстві тихо - ще не усі прокинулись. Починають співати птахи; магія рослин засинає потихеньку. У двері замку постукали триччі. Сонний слуга на ім'я Альфред, спустився по сходах та відкрив двері, але нікого там не побачив.  Тоді, слуга здивовано потер очі, але там таки нікого не було. Альфред вже збирався зачиняти двері, як раптом прямо у себе під ногами почув плач немовляти. Він кинув обережний погляд вниз і побачив на сходах перед дверима у кошику, загорнуте у білу тканину, маля. Це було ангеля з синіми оченятами, білим волоссячком та білими як сніг крильми. Альфред не вірив своїм очам, ще раз потерши очі, знову подивився, але видиво не зникало. Маля ридало чи то від голоду чи то від холоду. Не знаючи що робити слуга взяв кошик з немовлям та зайшов у замок. Не довго думаючи поспішив у кабінет короля, той завжди ставав удосвіта та пізно засинав. Слуга стояв під дверима кабінету короля, переминався з ноги на ногу, та все не наважувався увійти. Зібравшись з духом він все таки постукав.

- Увійдіть. - почувся глухий голос з кімнати. І він зайшов. Король сидів за столом та з серйозним виразом обличчя читав якісь документи.

- Ваша світлосте, язнайшовйогопіддверима, хтосьйоготамзалишив. - скоромовкою пробубонів слуга собі під ніс. 

- Що ти там... - підняв голову монарх щоб запитати чого той хоче й онімів. Він дивився на кошик, у якому лежало маля. Заціпеніння тривало недовго. Опанувавши себе він запитально подивився на слугу, чекаючи відповіді.

- Я знайшов його під дверима у цьому кошику сер, поряд нікого не було. - правильно зрозумів його Альфред, та взявши себе у руки чітко відповів.

Володар підпер однією рукою голову, закриваючи задумливо очі, потер вказівним пальцем чоло, тоді встав з-за столу та підійшов до слуги з кошиком. Коли він взяв дитя на руки, то замітив, що з тканини, в яку було закутане дитя, випав конверт. 

Тримаючи однією рукою малятко, монарх підняв конверт. Всередині був лист, на якому акуратним почерком були виведені рядки:

" Ваша Королівська Величносте.  Мене звуть Сабін Сорен. Я з древнього роду ангелів . Дитя, що у Вас на руках - мій син. Його ім'я Рейвен і йому всього рік. Віддаю його у Ваші надійні руки, бо сама уже не зможу піклуватись про нього. Я доживаю свої останні хвилини, та серце болить за дитя. Прошу, виконайте моє останнє бажання - потурбуйтесь про мого сина, не дайте йому пропасти. А коли підросте, розкажіть йому про мене, щоб знав і пам'ятав мене в своєму серці. Не до скорої зустрічі Ваша Величносте, і дякую за усе, що ви зробите для мого сина.

Сорен Сабін "

Розчулений листом король ще довго не міг огофтатись. Він стояв та вдивлявся в очі малюка, що вже мирно сопіло у нього на руках та смоктало пальчик, і навіть не помітив, що слуга давно покинув його. До тями його привів тихий стук у двері - то була королева Кланія.

- Торен, любий, що сталось? Альфред пробелькотів щось незрозуміле і я вирішила сама поди-ви-ти-ся... - запнулась напівслові Кланія.

Коли вона зайшла та побачила свого чоловіка з дитям на руках, то зрозуміла про що бубонів слуга. Торен, почувши за спиною голос, підскочив та різко обернувся, й , побачивши дружину полегшено зітхнув.

- Кланіє. - розхвилювався чоловік, не знаючи що відповісти. - Я, я...я як завжди працював, як до мене прийшов Альфред із кошиком і щось незрозуміло бубонів. Я підійшов, а там дитя. Ще у кошику був конверт, - вказав рукою на стіл, де лежав конверт та лист.

Кланія підійшла до столу та взяла до рук і конверт і лист. Читаючи листа вона помінялась на обличчі - іскорки допитливості змінювались сумом, болем і розумінням. Коли ж дочитала листа, то вирішила положити його назад у конверт, але там було ще щось. Тоді вона дістала усе що там було - два аркуші паперу, акуратно складених вдвоє. Розгоргнувши перший аркуш королева ледь усміхнулась кутиками вуст.

- Ти знайшла ще щось? Що це? - не вгавав Торен.

- Це портрет його матері. - сказала жінка-кішка та розвернула зображення до свого нетерплячого чоловіка.

На картині була зображена зрілого віку жінка-ангел у сукні кольору бордо, що підкреслювала сині очі та струнку фігуру. Чорне як смола, пряме волосся  спадало на її плечі та обрамлювало витончені риси обличчя: тонкі малинові губи, прямий ніс і рум'янець на щоках. За спиною були розкішні сніжно-білі крила.

Королева акуратно поставила картину на стіл і взяла до рук інший аркуш паперу. Коли вона його розгорнула його, виявила що їх двоє. Жінка питливо глянула на чоловіка, який явно нічого не знав, але горів бажанням дізнатись. Тоді вона вирішила читати вголос, щоб уникнути сотні запитань.

- " У мене є маєток, та він мені більше не знадобиться. Я хочу, щоб він належав моєму єдиному сину. Коли Рейвен стане дорослим дасте йому мій Заповіт, а він нехай сам вирішує, що йому з ним робити. " 

Торен сумними очима глянув на дружину. Після нетривалого мовчання перевів погляд на другий аркуш, заколисуючи на руках мале ангеля. Кланія взяла аркуш до рук та пробіглась очима по рядках, тоді заговорила трохи тихіше.

- Тут сказано, що усе майно пані Сабін перейде до її сина, коли він стане повнолітнім. До того часу розпоряджатись цим майном має право сама пані Сабін та/або опікуни Рейвена. Маєток знаходиться за межами міста. - тоді вона вмовкла всього на декілька секунд та задумалась, а тоді знову заговорила. - Ти сказав, що знайшли його зовсім недавно. Так?



Ariya Uolsh

#508 в Фентезі

У тексті є: ангели, любов, магія

Відредаговано: 19.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись