Щоденники життя

Розмір шрифту: - +

Розділ 7. Я битимусь до кінця. Ч-2.

(Рейвен)

Бал закінчився ще пів години тому, та спати не охота. Згадую вираз обличчя Арі і не можу зрозуміти про що вона думає постійно. Це трохи непокоїть мене. А що я можу зробити, чим можу помогти, якщо вона нічого не розказує. Коли ми були дітьми Арі постійно ділилась зі мною своїми проблемами та переживаннями. Що ж, не хоче то нехай не розповідає. Я просто буду поряд, щоб у разі чого допомогти. Після трьох годинок сну, я як на диво прокинувся дуже швидко - якраз перше сонце сходило на небо. Тож я вирішив не тратити час даром і пішов зареєструвався на турнір лицарів, після чого пішов тренуватись. Усе йшло добре, доки я не замітив що хтось підкрадається. Напевне це Ейб, він любить таке робити. Я хотів його випередити  - підскочив у повітря та розвернувшись приземлився біля нього й підніс меч до його горла очікуючи, коли він відіб'є атаку. Але...цього не сталось, тож я підняв погляд і... застиг на місці. Навпроти мене стояла Арія, її зіниці були розширені й виражали шок і легкий страх та швидше здивування. Я швидко забрав меча від неї.

- Арі, що ти тут робиш? Чого так тихо підкралась? Я думав що це Ейб знову підкрався щоб позмагатись. - вот капосне діча, я ж міг і поранити її.

- Вибач. Ти так зосереджено тренувався, вот я і не хотіла тебе відволікати. - Виправдовувалась Арі. Вона виглядала маленькою дівчинкою, яка провинилась. 

- Не роби більше так. А що, якби я зачепив тебе мечем? Не подумала що це може бути небезпечно? - не можу довго злитись на це дівча. Але треба дати зрозуміти їй, що не можна просто так підкрадатись до людей у яких зброя в руках.

- Все-все. Зрозуміла. Більше не буду.

- Взагалі, що ти тут робиш?

- Взагалі-то я прийшла потренуватись. - сказала вона з виглядом неперевершеного бійця.

- Ти. Прийшла потренуватись. Це щось новеньке.

- І що тут такого? - обурилась сестра.

- І з чого раптом з'явилось таке бажання? - поцікавився я.

- Ну... розумієш... Я записалась на турнір. - якось не впевнено це прозвучало.

- Ти? На турнір? І як тільки батько тебе відпустив? - здивувався я.

- Легко) -  усміхнулась вона.

Ми взялись за мечі і влашували мініпоєдинок. Вона досить добре справляється, як на те що не практикувалась стільки років. Було весело отак у двох та прийшов час збиратись на турнір, і ми разом пішли готуватись.

***

Одягнувши обладунок та осідлавши коня і разом з усіма відпрвився на арену. З трибун доносились підбадьорюючі вигуки та оплески. Коли всі втихомирились батько почав промову. Говорив як і завжди розумні речі, оголошував види поєдинків і правила бою. Та те чим він завершив промову поставило у ступор напевне усіх хто там був. Навіть матір ошелешено подивилась на нього, але на публіці нічого не вдіє. Він сказав, що віддасть Арі заміж за переможця турніру. Як він міг таке сказати, це ж його дочка! Я подивився на сестру, - вона була біла, як стіна і вся тремтіла. Та це й не дивно. Такий шок пережити, ще й усі на неї тепер сконцентрували свою увагу. Коли ми опинились уже за межами арени я підійшов до неї та її друзів, ті заспокоювали її як лиш могли.

- Арі. - повернув її обличчям до себе - Я обіцяю тобі, - ніхто із них усіх до фіналу не дойде. Я не дозволю їм забрати у мене мою сестричку. Домовились? - вона легенько кивнла в щнак домовленосі - Тож не хвилюйся, іди і покажи їм чого ти варта!

- Так. - тихо сказала вона, і уже не плакала.

- Ти що, каші не їла? Скажи так, щоб я почув. 

- Так! Я покажу їм усім чого варта! - викрикнула вона.

- Молодець. Оце моя сестричка. - усміхнувся я і обняв її, до нас приєднались її друзі.

Ось розпочався перший етап турніру - змагання на конях. Я уважно спостерігав за кожним учасником, шукав сильні і слабкі сторони. Багато лицарів були у хорошій формі, і деякі з них по два-три рази перегравали поєдинки, бо не могли визначити хто ж переможе з них двох, а інколи так і лишали нічию. Арі і троє з її друзів перемогли у двобої, це непогано. Після п'ятихвилинного відпочинку герольд оголосив другий і останній на сьогодні етап - бій на мечах. Першим покликали мене. Моїм противником був Кріс Кефріл, А його брат мав битись із Арією. Яка іронія, - двоє братів проти брата й сестри. Я чув що говорять про них, - генії меча. У собі я впевнений на всі 100%, а от Арі не настільки майстерно володіє мечем. Але для того, щоб побороти Седріка її навичок повинно хватити. Я поглянув у її сторону, вона виглядала не надто бойовою. Раптом я почув у голові її голос. Вона молилась мені. Тобто іншому мені. Вона була у розпачі.

- " О великий Мінехітеро, прошу тебе поможи мені у цьому поєдинку. Я не можу програти. На кону моя доля. Обіцяю, що прославлятиму твоє ім'я та служитиму тобі, лиш поможи. "

Від її слів моє друге єство ледь не розкрилось , та я зосередився та заспокоївся. Вона подивилась мені прямо у вічі і я відповів:

- " Борись. Я поруч, я тебе не залишу в біді. "

Після цого її погляд почав виражати двоякі емоції - щире здивування та бойову готовність і впевненість. Після кількох поєдинків на арену вийшли ми з Крісом. На його обличчі була самовпевнена усмішка. Він наніс удар першим. Ну як наніс удар, спробував, тому що я ухилився, щойно той почав піднімати меча. Тепер моя черга атакувати. Я зробив крок, замахнувся і попав по обладунку, який захищав його передпліччя. Тоді вираз обличчя Кріса змінився, - він став серйознішим, а очі зблиснули лихими іскорками. Він зареготав і хриплим голосом сказав:



Ariya Uolsh

#509 в Фентезі

У тексті є: ангели, любов, магія

Відредаговано: 19.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись