Шкідлива звичка

Розмір шрифту: - +

3

Play: Vivienne Mort - "Той, хто рятує імена".

***
Аліса ладна була розплакатися будь-якої миті, але не можна. Батьки обов'язково запитають що трапилось. Що це з нею коїться? Якась хвороба? Якщо так, то чи лікується вона? Мамі не можна говорити, а батько розсердиться. Ноги автоматично привели дівчину до Костелу Петра і Павла. Вона злякано озирнулася навколо і несміливо зайшла всередину. Перехрестившись, сіла на лаву. Що з нею станеться, якщо хтось з її общини довідається, що вона приходить сюди щотижня вже протягом місяця. Тому що тут її розуміють, вислухають, пояснять і дадуть відповіді на ті питання, які в общині вважаються табу. Тут можна бути собою.
Десять із п'ятнадцяти років вона вірила словам, які говорив пресвітер їхньої общини, що католики - це відступники. Але, познайомившись ближче із спільнотою молоді "В руках Марії", почала сумніватися в правильності слів пастора. Всі ці юнаки і дівчата були привітними і відкритими. Вони, не глузували з дівчини, як деякі з її ровесників у дворі, не тицяли пальцями, а поставилися з розумінням і навіть навчали грати на гітарі. Парох храму був привітним і не нав'язливим. Він вважав, що кожен прийде до Бога по-своєму, не потрібно нікого квапити, чи силувати. Свої відвідини костьолу по вівторках Аліса старанно приховувала від родини. Дівчина потоваришувала з Катею, 20-річною лідеркою спільноти, яка навчалася в університеті на філолога.
Вона теж щойно зайшла до храму і сіла біля неї.
– Ооо, Алісо, привіт!
– Привіт, Катю! - силувано усміхнулася дівчина.
– Як твій перший день в коледжі, сподобалася?
– Так, - похнюпилася дівчина.
– Точно?
– Ми можемо поговорити? Не тут, деінде.
–Звісно, в кав'ярні.
Дівчата вийшли костелу і зайшли в першу ліпшу кав'ярню, що розташовувалася на розі вулиці.
– Катю, а як це коли ти вагітна?
–Прошу? - дівчина здивовано глянула на Алісу, - Підозрюю, що вона щаслива, або розгублена. Або те й інше. А з чого раптом таке запитання?
– Мені здається, що я...
– Вагітна? - дівчина зависла, - Коли це сталося, можеш сказати?
– Позавчора, - Аліса глянула на коліжанку розгубленим очима.
– Тобто, ти позавчора переспала з чоловіком (чи хлопцем) і впевнена, що завагітніла?
– Переспала? Це як, в ліжку? Ні.
– Такс... - Катерина відпила кави, - Але ж ви вчили на біології звідки беруться діти?
– Ну, - зніяковіла дівчина, - Я ходила у приватну школу нашої общини. А пресвітер говорить, що діти народжуються від великої любові жінки і чоловіка. Їм досить бути поруч, щоб... - вона густо почервоніла, - щоб завагітніти.
– Десь  може ти й права. Але, хіба ваші пресвітери не розповідають вам про секс?
– Ні?
– Взагалі, - співрозмовниця вкотре щиро здивувалася.
– Це сороміцько і нечисто, і... - Аліса замовкла, - Хіба ні?
– Сонечко, - співчутливо глянула на неї старша дівчина, - Вона почала пояснювати дівчинці звідки насправді беруться діти, як до цього ставляться у них (себто католиків) і чому немає нічого поганого у стосунках між хлопцем і дівчиною.
Звісно, це не її вина, що з самого народження у дитячу голову втовкмачували різну єресь яку тільки можна і, можливо, хтось називає єрессю і Катеринину віру. Але ж тут справа не у вірі, а у банальному здоровому глузді.
– Але все одно, я бажала його а це не можна тому що...
–Алісо, - зупинила її Катя, Я знаю, що не можу знати напевне що коїться в твоїй голівці, але навряд чи ти могла дивитися на цього хлопця з пожаданням. Ти занадто ще чиста. З цікавістю, симпатією - так. Це ж новий одногрупник, він без сумніву відрізняється від тих, хто тебе так часто оточує тебе в общині. Не картай себе!
– Це не одногрупник, - Аліса вагалася, чи варто зізнатися, але Катя не тиснула, не вимагала пояснень.
– Ну гаразд, однокурсник. Та й загалом, не так важливо. Просто він тобі дуже сподобався, може, навіть ти трішки в нього закохана.
– І вся ця дивина, що зі мною коїться - це кохання?
– Не знаю напевне, але все можливо. Всі ми проходимо через це, коли знаходимо споріднену душу...
– То він - моя споріднена душа?
– Не знаю. Мабуть. Не одружений? - і глянувши на перелякану дівчину додала, - Та жартую.)



Gallus Anonymous (Mari Ziniak)

Відредаговано: 30.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись