Сходження темної зорі

Розмір шрифту: - +

Глава 11

  Мій новий знайомий розповів, що зовсім недавно приїхав у наше місто,а дізнавшись, що я по диплому історик то просто вимагав індивідуальної екскурсії за будь-яку плату.
  В такий ранній час усі пристойні кав'ярнібули ще зачинені, тож довелось задовільнитись напоєм з найближчого автомату.
  Макс, саме так дозволено було його називати, виявився освіченим чоловіком років тридцяти, доволі фізично розвиненим, але не качком, чорнявим із неймовірним коліром очей, не то каро-зеленими, з відтінком жовтизни.
  ЇНа моє питання, чи надовго у нас, відповів, що це залежить від самих справ, серед яких бажає зустрітись ще раз. 
   Додому поверталася із усмішкою, що називається від вуха до вуха. Бабуся на це сказала, що вигляд у мене як у кота, що обївся сметани.
  Сьогодні довелось повернутись на роботу, бо жити на щось треба, не можна ж все перекласти на шию моєї дорогої Елеонори Львівни. 
  І хоч з не великою охотою, попрямувала туди.
  Моє безпосереднє місце праці знаходилось у невиличкій одноповерховій будівлі, поруч із історичною пам'яткою - давнім замком, родовим маєтком однієї шляхетної сім'ї, чий рід давно канув в історію.
  У мене був спільний кабінет із Ірою, яка за останній час була дуже зайнята своїм новим романом з Вадимом. І хоч я мовчала про його істину належність до надприродних істот, вони разом були щасливі, тож невтручалась.
  Отже, у  нас був паршивенький закуток у цьому царстві пошарпаних меблів та старенького комп'ютера. Сама не знаю як тут вживав фікус, бо поливати його ми часто забували.
  На столі, серед купи непотрібної літератури, мою увагу привернула папка з написом "Нова поставка, камені". 
   Фантазії у нашої секретарки явно бракувало, якщо вона так скупо підписала нові експонати. 
Там був власне короткий опис та кілька фотографій. Тож вирішила на власні очі ознайомитись із ними. 
  Пройшовши по старому підйомному мосту із дерева, я опинилась на внутрішньому подвір'ї замку, який являвв собою середньовічнью споруду із єдиною вежею, що слугувала спостирежним пунктом, а зараз оглядовою площадкою для туристів. 
  Саме біль центрального входу вже встигли розмістити три величезні кам'яні брили,упаковані в поліетилену плівку. Підійшовши ближче, розгорнула свої майбутні експонати і завмерла. 
   Обриси першої викликали у мене мурашки по тілу, бо вона була точною копією тієї з лісу. 
Добре, що поруч нікого не було, вгамувати емоції було складно, потрібен був час. 
  Друга була трикутної форми з якимись зображенням двох вінків. 
  Третя була найбільшою і найцікавішою бо мала форму серця із висіченим літерами та символами. 
-Фахівці вже оглянули її, - мій шеф зненацька зявився поруч-але не змогли визначити якою мовою, не підходить жодна. 
  Для  впевненості ще раз заглянула в документи, дійсно перекладу немає, це доволі інтригуюче, адже в головному управлінні хороші спеціалісти і вони рідко допускають таке. 
  Віктор Степанович повідомив, що я повинна ознайомитись з усіма супроводжуючими матеріалами, бо вже на найближчих вихідних експозицію відкриють для відвідувачів. 
  Він пішов і тепер була можливість краще оглянути камені. 
  Перший, той що схожий на лісовий " вівтар" навіював мені страх через власні спогади, але таки змогла його опанувати і огледіти. Він був метра два в довжину, метр у висоту та шириною в півтора, звичайного сірого кольору, порода каменю, що часто трапляється у нашій місцевості. 
  Яке ж було моє здивування, коли місцем знаходження виявилось одне село неподалік, кілометрів до тридцяти від музею. А точніше найближчий ліс і усі жителі давно знали про існування даних брил,але їхнє призначення було невідоме. 
  Реставратори добряче попрацювали, зняли шар моху та бруду, почистити самі надписи тож зараз можна легко їх розгледіти. Кілька замалювала у свій робочий зошит, для подальшого вивчення, можливо щось знайду в інтернеті. 
  "Трикунник" висотою мерт сорок сантиметрів, шириною  біля основи майже у півтори, теж вражав тонкою роботою невідомого майстра. Два вінки, терновий та з квітів, у формі кругів, міцно переплітались між собою, а в місці перетину розміщувався отвір, невеличкий, товщиною у два людські пальця, краї були доволі затерті, що свідчило про те, що ним доволі часто користувалися. 
  Цікаво з якою метою? 
  "Кам'яне серце" було найбільше, найважче. Розмір два на три та вага у кілька тон дійсно вражали, але не більше літер та символів  на ньому. Перші були схожі на латину, але не були нею, а другі на скандинавські руни, цікаве поєднання. 
  Доторкнулась рукою до шорсткої та холодної поверхні каменю. Неначе електричним струмом вдарило і моє нещасне тіло відлетіло на кілька метрів. 
  Трясонуло добряче та свідомості не втратила, а от пяту точку добряче собі забила і ще пару синців заробила. Перемагаючи біль, змогла сама підвестись. Оглянулась в пошуках документів та виявила, що вони здійснили набагато менший політ і зараз лежали зовсім поруч із каменем. 
  Дивно, що ніхто з обслуговуючого персоналу цього не помітив, хоч кожен зараз зайнятий своїми справами. 
  Переконавшись, що руки-ноги та голова моя ціла, обережно підійшла щоб забрати папку.Може це ремонтники забули десь вимкнути живлення і воно пробиває через брилу. Але жодних таких ознак, жодних обрізаних дротів непомітила. 
  І тільки розвернулась щоб повернутись в кабінет, як раптом почула дивний шепіт за спиною. Різко повернулась, налякана до чортиків, як побаїчила, що написи почали рухатись. Такого не буває! Але вони не наче пливли зміючи своє місце і стаючи в певному порядку. Нарешті застигли, а я зацепеніла від жаху. 
   " Потрібно негайно зробити фото! " Дуже вчасна думка і миттю вийняла телефон. Кілька знімків і все знову заворушилось, повертаючись в попереднє положення. 
  Чудеса, але ж ні. Тепер добре знала, що їх не буває, лише втручання магічних та надприродніх істот змінює наше життя. 
  Весь день присвятила розгадуванню мови, якою б можливо здійснені написи та марно. Жоден пошуковий ресурс не розпізнавав її. 
  Тож з останньою надією, рушила у сховище, де на довжилещних стелажах, лежали давні фоліанти та сувої. Може вдасться щось розкопати. 
  Але надії були марними, жодної корисної інформації та бодай згадки. 
  Розчарована пішла додому, можливо завтра щось та проясниться.
- Вдруге за день зустрічаю вас Анно,це мабуть доля. 
  З авто, що непомітно підїхало, визирнув мій ранковий знайомий. Вже встиг переодягнутись і замість тренерувального костюму зараз на ньому була дорога блакитна сорочка, що прекрасно сиділа на його спортивному тілі. А усмішкою міг обезброїти серце будь-якої дівчини. 
- Або ж ви переслідуєте мене. 
  Яка дурість, що наплела, але слово не горобець. Від моїх слів він якось спохмурнів та доволі швидко опанував себе. 
- А давайте підвезу! 
-До мого дому йти ще хвилин п'ять. 
- Як же тоді обіцянка? 
-Вибачте, не сьогодні, маю справи. 
   Все ж таки варто обережніше відноситись до нових знайомств, Белоран впевнений, що до появи найманців братства залишилось не багато часу, отже небезпека усюди. 
  Вже ввечері поділилася подіями дня з своїми друзями, адже вже давно вважала їх саме такими. 
 Вадим був за головного, слідкував за моїми тренуваннями, шукав способи для " активації" моїх здібностей, так він називав це. 
  Белоран вчив користуватися зброєю і не тільки холодною. Показав як користуватись пістолетом, в разі крайньої  потреби звісно ж. 
  А от Лісса виявилась прекрасним наставником з рукопашного бою. І хоч методи були своєрідні, досить жорсткі, але вони приносили перші плоди. 
-Не забувай, що ти жінка і б'єш теж по - жіночому. Можливо чоловіки фізично сильніші, але ми витриваліші! 
 Їхню науку втягуапла мов губка, намагаючись якомога більше запамятати. 
 Так і сьогодні, після усього ми усі присіли перепочити. 
  Нефелім дістав кілька пляшок пива та вручив нам. Парочка вже смакувала напій, я ж ненаважувалася бо міцнішого за чай в житті не пила. 
- Не буду. 
-Ти чого? - Здивовано глянув Белоар. 
-Не вживаю алкоголь. 
  Та Вадим запевнив, що потрібно вміти розслаблятись бо так не довго втратити здоровий глузд. А ще пообіцяв завтра зайти   на роботу оглянути дивні  камені, а ще дізнатись хто саме мені зранку трапився. 






























 



Оксамит

Відредаговано: 27.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись