Системна помилка

Розмір шрифту: - +

3

Наступного ранку Ендрю Девіс вже сидів за своїм столом перед екраном монітора о восьмій. Згадуючи вчорашній виклик, він намагався зрозуміти, чому система не помітила несправного андроїда. Він набрав номер системного адміністратора.

- Гей, Томасе, як ся маєш?

- Ендрю, це ти? Сто років тебе не чув! Що там у вас за проблеми? – Томас знав, що Девіс просто так дзвонити не буде.

- Та є тут одне питання. Вчора звернулася одна клієнтка, яка є власницею P4x, ну, вірніше, була. Так от, вона повідомила, що андроїд вмер, а у мене в мережі все нормально. Можеш перевірити?

- Так, звісно. Я повідомлю, як щось з’ясую.

На цьому розмова обірвалася. Вже за хвилину задзвонив телефон. Ендрю здивувався, невже так швидко знайшлася помилка? Та це був черговий виклик.

- Алло, це технічний відділ? – запитав строгий чоловічий голос.

- Так, оператор…

- Мій андроїд помер! Його вбили! – чоловік дуже нервувався.

Ендрю аж завмер на хвилини від несподіванки.

- Як помер? Хто вбив? Коли? – технік ніяк не міг второпати, як таке могло статися другий день поспіль, адже він щойно перевіряв систему, і все було в порядку.

- Я вчора повернувся додому після роботи, мого андроїда дома не було. Ну, думав, може пішов куди. Іноді я його до супермаркету, що поблизу, відправляю, ну, тобто відправляв. А сьогодні зранку дивлюся – стоїть посеред квартири як ота статуя!

- Почекайте, назвіть, будь ласка, Ваше ім’я та прізвище, а також модель андроїда, - Девіс намагався зберігати спокій, та це було важко, адже на телефоні блимав ще один вхідний виклик, і він боявся того, що за цим стоїть.

- Мене звуть Джонатан Блек, модель пі-дев’ять-ігрек.

Ендрю швидко ввів дані у комп’ютер, та той знову не показував ніякої помилки. Після з’ясування пунктів, які були виконані за інструкцією, Ендрю сумно видихнув – доведеться знову їхати на місце.

- Містере Блек, я зможу приїхати до Вас протягом пів години.

- Так, дуже добре, я чекатиму.

Щойно технік завершив дзвінок, як пролунав черговий виклик.

- Алло, технічний відділ, Ендрю Девіс слухає.

- Це Томас. Щодо того, що ти просив перевірити, то я, навіть, не знаю, що й казати. У мережі нічого немає, як і в системі. Програмісти теж кажуть, що ніяких помилок бути не може. Все чисто.

- Треба з цим розібратися, бо у мене ще один мертвий.

- Як? Ще один? Не може бути!

- Вибач, маю доповісти начальству та виїздити на виклик. Бувай, Томасе, і дякую.

Девіс глянув на годинник – восьма десять. Ще п’ять хвилин на усі формальності з приводу ситуації, що склалася, і він вже сідає на електричку з необхідним набором інструментів аби дійти висновку щодо того, чи пов’язані ці два випадки.

Увійшовши до квартири клієнта, що була розташована у секторі Е на двадцять восьмому поверсі сучасного багатоквартирного комплексу, він помітив, що господар дуже нервує. Виконавши усі пункти, як і попереднього разу, Ендрю задумався: «Дуже дивно. Моделі абсолютно різні, хоч і функції ті самі, але різної статі, бо це модель «у», різне місце проживання, у господарів теж нічого спільного…»

- А Ви останнім часом не помічали за андроїдом нічого дивного, крім того, про що розповіли?

- Та ні, наче, - голос чоловіка дрижав, а технік не міг зрозуміти, що такого надзвичайного сталося, що той так реагує.

Він хотів це з’ясувати.

- З Вами все добре? Як Ви почуваєтесь?

- Просто, я не уявляю… як це так… Він же був для мене, як друг. А ще, раптом у мене вдома хтось був? Доведеться міняти всі замки…

- Не турбуйтесь, згідно даних, андроїд повернувся додому самостійно, - але те, що його маршрут було витерто, було видно у пам’яті, Ендрю змовчав, бо не хотів викликати паніку у клієнта.

Він оформив заявки на транспортування та обмін і, отримавши чергову позитивну оцінку, повернувся на робоче місце. Ледь увійшовши до кабінету, він почув телефонний дзвінок і ледь встиг добігти до апарату, аби його прийняти:

- Алло, технічний відділ…

- Добрий день, у мене тут мертвий андроїд!

Цього дня він отримав ще три подібних виклики і всі андроїди були зовсім різні, один, навіть, був з заводу, та, на перший погляд, у них не було нічого, що б їх пов’язувало, окрім того, що вони не люди, і те, що вони тепер мертві. Технік ледь встиг закінчити роботу о п’ятій. Та, виходячи з будівлі, отримав вхідний дзвінок:

- Девісе? – це був начальник їхнього відділу, містер Стів Браун, великий та огрядний чоловік шістдесяти років, на місце якого так хотів потрапити Ендрю, після того, як той вийде на пенсію наступного місяця.

- Так, містере Браун.

- Що там за чортівня у тебе відбувається? – голос у нього був справді розлючений.

- Здається, що хтось цілеспрямовано вбиває наших андроїдів.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись