Системна помилка

Розмір шрифту: - +

9

Ендрю Девіс повернувся на робоче місце, ледь пробравшись крізь натовп, що оточив будівлю корпорації «Андротех». Наступні кілька годин до завершення роботи він носився коридорами від одного відділу до іншого у спробах з’ясувати, чи можливо пошкодити андроїда, перепрограмувавши його, щоб це призвело до втрати дієздатності. Та ніхто напевно сказати цього не міг. А в пам’яті спливали очі Тари, андроїда, якого він бачив у старого програміста.

До речі, попитав він і за нього. І справді, працював він тут довго і доволі вдало, та змушений був звільнитися через те, що його погляди не збігалися з політикою компанії.

«Ось воно!», подумав Ендрю, коли наводив лад та збирав речі перед тим, як відправитися додому.

Ця думка змусила його звернути зі свого щоденного маршруту й сісти на електричку, яка віднесла його у район А.

Пробираючись вулицями району, він намагався підійти до будинку старого з заднього двору. Гараж був відкритий, але машини на місці не було, тож Девіс вирішив роздивитися, що тут і як.

Він прокрався вуличкою до будинку, оточеного зеленими стриженими кущами. Тут був невеличкий сарай чи майстерня, двері чомусь теж були не замкнені. Чоловік підійшов ближче, озираючись у побоюванні, що сусіди помітять його та викличуть поліцію. Та навколо було тихо, нікого ніде не було видно.

Ендрю обережно заглянув у трохи відкриті двері, але темрява за ними не дала змоги щось побачити. Проте він почув якісь суто механічні звуки, на які у нього, як у техніка, був дуже чутливий слух. Він з хвилину постояв, аналізуючи, що то може бути за звук. Він знав, що точно його вже чув, але у даній стресовій ситуації, коли доводилося ховатися, як злодію, він не міг пригадати.

Коли очі трохи звикли до темряви, він зробив обережний крок всередину і подумки благав, аби двері не зарипіли. Та все обійшлося і він опинився у справжнісінькій технічній лабораторії. Тепер він зрозумів, що це був за звук.

Посередині стояв величезний стіл з різними моніторами та приладами, на яких відображалися різні процеси, графіки та дані. Навколо на тумбочках та лабораторних столах були розкидані частини андроїдів, інструменти та стояли колби з блакитною рідиною. Перед столом стояв стілець, а трохи подалі – ще один. «Так ось де це все відбувається! Нічого собі, знахідка! А він і справді стоїть за всім цим, тепер не відкрутиться»

Девіс вже хотів повертати назад аби вийти на вулицю та подзвонити начальнику із доповіддю про те, що бачив, та раптом почув кроки. «Дідько!», вилаявся про себе та заховався за великою залізною діжкою, що стояла неподалік від входу.

Звідкись знизу залізними сходами піднялася Тара і підійшла до столу, де стояв комп’ютер. Ендрю очікував, що вона або зараз піде, або почне наводити тут лад, що було б дуже доречним з огляду на безлад. Але це було б не дуже добре, бо довелося б просидіти тут хтозна скільки часу, а коліна вже почали боліти.

Та тут відбулося те, чого ніяк не очікував побачити Ендрю. Тара, постоявши, ніби прислухаючись, якусь мить біля столу, раптом сіла й почала щось друкувати у комп’ютері. Чоловік ледь не скрикнув від здивування, тож стримувався аби не видати себе. Йому кортіло подивитися, чим усе це скінчиться. І невже Геній так налаштував цього андроїда, що тепер він міг працювати самостійно в мережі?

Раптом Тара встала й знову спустилася у підвал, щоб незабаром повернутися. Але тепер вона була не сама! Разом з нею йшов інший андроїд, який, мабуть, не зовсім розумів, що діється, бо не був на таке налаштований. Тара посадила його у крісло і вимкнула голосовою командою, під’єднавши декілька дротів від апаратів до його голови.

Девіс так намагався розгледіти, що відбувається, як зрушив з місця якусь залізяку, що лежала поруч, і вона видала тихий звук. Чоловік пригнувся, сподіваючись, що Андроїд його не помітить, чи подумає, що то миші. Він просидів так кілька хвилин у незручній позі, що ноги взагалі відмовлялися тримати його. Тож довелося визирнути зі свого укриття.

- Виходьте, містере Девіс, я вже розпізнала Ваше обличчя.

Технік випростався, розминаючи ноги.

- Я сподіваюся, ви зрозумієте. Я мусила спробувати повторити те, що зробив Геній, бо він не хотів… Не вбивайте, прошу! Ми не просто машини. Ми – живі!

Ендрю більше не міг чекати:

- Вимкнути систему.

Тара відключилася, очі згасли, показуючи, що система не працює, а в голові Ендрю все ще чулися її останні слова «Ми живі».



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись