Слідом за птахами. - Дорога Вогню

Розмір шрифту: - +

6. Біля вогнища

Довгими тінями на землю лягали сутінки - починався відлік нового дня. Язики полум'я, пожираючи темні колоди, загрозливо облизували навколишній простір, примхливо бажаючи захопити в себе густу темряву. Який гонор і яка наївність, адже зараз не може панувати світло. Прийшов час Ведіна.

На обличчях присутніх навколо багаття людей колихалися оманливі тіні, на противагу палаючому в очах вогню. Ні, це не були проблиски люті або відваги, просто химерна гра полум'я, вміло приховавша у наших поглядах затаєну або відверту недовіру. До себе чи до інших? У кожного була своя відповідь на це питання. Повітря рвалося від гучних суперечок чоловіків, а я лиш тихо вдихала його вечірню свіжість з легким, ледь помітним запахом лаванди. Так пахла сидівша поруч Солана, що тихо куталась у теплий вовняний плащ, з-під якого часом проглядала невелика пурпурова накидка - рідкісний і дорогий колір. Цікаво, хто їй таке подарував? Тендітній білявій дівчині він додавав таємниці...

Вечір якийсь напружений і дуже довгий. Гаразд, Сола мовчить, Деяна лише головою хитає, а я що так тихо сиджу, задумавшись? Захищатися, доводити власну правоту - це для мене так звично, а тут раптово непомірна втома накотила. Та й не важлива мені, по суті, дорога, якою підемо, лише кінцевий результат тривожить душу. 

Зібрання наше загрожує перейти в нескінченність і справа тут, як на мене, не у виборі шляху, а в бажанні ілюзорного контролю та недовірі одне до одного. Всі, як один, даріанці стоять за свого командира, що пропонує наплювати на прикриття та швидше мчати на південь. Якось так. Надзвичайно красномовний помічник Бахтіяра, його права рука - Корт або Лис, як звуть його товариші. Він досить худорлявий, особливо для даріанця, зате розум жвавий і говорить так майстерно, як ніколи б не зміг командир.

- Шамрай, ми поважаємо тебе, як жерця - провідника між світами, і Родомир нам Хранитель, поки не довів зворотного, але ритуал знімає з нас зобов'язання кому-небудь, крім Деміургів поклонятися та що-небудь, крім совісті слухати. Тепер ми самі повинні вибирати, інакше навіщо взагалі Долю закликали до відповіді? У мене є конкретна пропозиція. Олізар, будь добрий, дістань потрібну карту. Зараз я вмить доведу вам простоту і надійність нашого плану.

- Святі Небеса! Та зрозумійте ж ви нарешті! Нам не можна ставити під сумнів свій родон, - з відчаю жрець схопився руками за голову.

 - А чи не буде всім дивно, коли Обереги так і не з'являться? - в очах Корта блищав недобрий вогник. 

- Ми все одно не зможемо повернути їх у потрібну мить, але до призначеного часу повинні відшукати хочь якісь відповіді. Можливо, вже тоді прийде розуміння подальших дій.

 - Раніше привеземо відповіді - раніше все вирішиться.

- Це великий ризик. Якщо ми ... не зможемо дістатися хоча б до Храму Об'єднання, іншої можливості вже не буде. А чим менше людей знає про те, що трапилося, тим більша ймовірність знайти винних. Коли відкриється правда про нас та інші родони, вже не буде часу шукати причини - Таару стануть ділити по-новому.

- При всій повазі, я не розумію, навіщо було кричати на весь материк про цю експедицію? Могли б тихо, не привертаючи уваги, прослизнути у потрібне місце.

-Корт, ти мислиш, як воїн, але ж тут не всі такі. Родомир хотів уберегти нас від тої ж участі, що спіткала перший загін. Коли тихо їдеш, так само тихо можуть і прибрати з дороги.

- Здається, Хранитель взагалі не був радий Жеребу?

- Так, це правда. На ритуалі наполягали верховні жерці. Не думайте, Родомиру нема чого приховувати, він просто хотів би обійтися власними силами та з найменшими втратами.

 - Зниклі без вісті теж відправлялися на південь? - похмуро запитав Олізар. 

- Ні, їхній шлях лежав на захід, але тепер, коли один із родонів закриває свої кордони, хід туди нам перекритий.

Я мовчки дивилася на вогонь. Моя душа не особливо розділяла надії Шамрая, бо жрець хотів отримати відповіді у самому царстві Ведіна - світі духів. Але що чекає його там і чи прихильні будуть до нього таємничі мешканці, ніхто точно сказати не може. Та й яку ціну доведеться за все це заплатити? Але інших варіантів немає. А Ведін... Ой, відчуваю, не спроста я виявилася його жрицею. Як би мені не довелося брати участь у планах Шамрая. Спасибі наставнику, що не сказав нікому про моє призначення та ні до чого мене силою не примушує.

- Я пропоную вибрати середину, - проігнорував завислу в повітрі напругу Траян. - Чому ми повинні комусь із вас двох довіряти? Обраний мною маршрут коротший, ніж початковий, але й не так урізаний, як це хочеш зробити ти, Корт.

 - Знаю, що провідникам багато які стежки відомі, та невже і тут здогадався? Про те, що я пропоную, мало хто знає.

- Нема там ніякої таємниці. Судячи з того, де ми зараз знаходимося, простий варіант я бачу лише один. Чутки по річкових містечках вже ходять. Правильний напрямок, Корт? 

- Напевно.

- Тільки я з цим не згоден.

- Чому? 

- Посперечався б з приводу надійності. Не хочеться потрапити ще в якусь темну історію.

- Прості відлюдники, нічого такого...

- Навіщо там ховатися? В тих місцях давно щось дивне коїться. Та й не хочеться ставати на чиюсь сторону. Один із Хранителів явно вигідно продав свій родон. 

- Траян! Рано ще кидатися такими звинуваченнями! Може трапитися, що винен хтось третій, - Шамрай від обурення підскочив зі свого місця. 

- Дуже вигідна позиція, чи не так? 

Жрець лише скрипнув зубами.

- Давайте подивимося на карту, - скористався суперечкою Корт. - Я зараз лише на боці здорового глузду. Якщо наш шлях небезпечний, а інформація важлива і потрібна вже давно, то чи не найкращий спосіб подорожувати по річці? Сядь ми на торговий корабель, найманці або хто ще, дістати нас вже не зможуть. Зате обраний шлях приведе нас прямо до потрібної мети, і дуже швидко. А вже якщо чого і станеться в дорозі, точно будемо знати, що це - один із нас.



Лія Лег

Відредаговано: 17.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись