Сліпий

Розмір шрифту: - +

Напрямок 1. БОДІ-АРТ

"Іноді скульптура змушує задуматися: камінь перетворився в людину чи людина в камінь?"

— Сілован Рамішвілі

 

- Всі твої скульптури нагадують сувенірні статуетки, якими масово торгують у підземних переходах.

- Макс, не треба цих передсмертних конвульсій, - зверхньо відповів Орест, до свого агента, - за останній рік ти продав лише дві моїх роботи. Я ціную нашу дружбу, але вибач, мушу з тобою розпрощатись.

- Та невже ти не розумієш, що  я продавав тебе на впливових міжнародних аукціонах. А зараз твої скульптури годяться стояти лише у ванній кімнаті поряд з кошиком для білизни, це барахло, а не мистецтво.  Максим стояв з гордо піднятою головою, і дивився кудись крізь статного та харизматично скульптора.  

- Серйозно?! –  Орест почав скалитись як звір, показуючи свою матово-білу посмішку . На цій розмові в кабінет до двох чоловіків зайшла ефектна довгонога блондинка,  - О до речі, знайомся це Віола, мій новий агент. Віола в своїй занадто короткій спідниці, присіла на край столу, і продемонструвала їм всю свою натуру,  сексуально закинувши ногу на ногу, ще б трохи і вона б продемонструвала їм і свою спідню білизну.    

- Вона за місяць продала 5 моїх скульптур. – на цих словах Орест поглянув з докором на Максима, і розчавив його як мізерного хробака.

- І кому ж вона їх продала? Тим в кого в гаманці більше ніж в мізках? І єдине що вони оцінили в твоїх роботах, це твоє розкручене ім`я? Вітаю, вітаю, це все що ти прагнув? – Максим емоційно захлопав руками, а голос його був натягнутим як гітарна струна, що от-от має порватись. Віола із здирництвом надула свої й так занадто пухкі губки, і подивилась на Максима як на найбільшого невдаху в світі.

- А, це чергова твоя? – протягнув той. А  як же Марина? Тобі вже  начхати й на свою сім`ю?

- Давай ти не будеш лізти в мої особисті справи, критику моєї роботи я стерпів, а от дружину мою не чіпай, добре? І вали звідси, розрахунок забереш в бухгалтерії.

- Ти став сліпим як і твої скульптури, Оресте. –  промовив Максим зібравши всю свою міць в голосі та люто вдарив ногою дверима, і скочив у них як прірву.

- Нарешті ми самі, цей твій колишній агент, такий придурок,  - ніжно промовила Віола, намагаючись притиснути Ореста до себе, і  почала ластитись до нього як приблудна кішка.

Орест зневажливо відштовхнув її:

- Відстань, я зараз не хочу. Він поглядом обвів свій кабінет, з дорогим письмовим столом в центрі.

 На стінах висіли його ескізи скульптур, які колись принесли йому тріумф і міжнародне визнання. Роздивляючись їх він засунув у кишені  брюк руки, від чого  його постать здавалась ще більше мужньою. Орест був у чудовій формі. Ось уже 25 років його щоденний план ніколи не змінювався. Він ставав о 6 годині ранку, пив  свій трав`янний  чай. Тоді збирався до спортзали. Далі їхав у свою творчу майстерню-студію, в центрі міста.  

Він був переконаний що скульптор повинен бути із сильними руками,  аби вміло виліплювати всі деталі задуманого, ну а якщо справа йде про мармур, то там без сили в руках ніяк.  В його роботах було багато досконалих жіночих та чоловічих тіл. Він був творцем ідеальних пропорцій, у своєму розумінні. Потім часто закохувався у  той чи інший жіночий стан із глини. І це були єдині світлі почуття у його житті. Любов до своїх скульптур. Орест відчував щось спільне між ними і собою. Такі як і він: холодні та штучні, ну і ідеально красиві. Роздивляючись малюнки на стінах, він на мить заплющив свої темні очі. Його правильні риси обличчя скривило від болю. Він важко вдихнув, і вчепився рукою собі в скроню, його темне волосся сколихнулось від різкого руху.

- Що трапилось? – підбігла до нього Віола.

- Нічого, таке зі мною буває, звичайний головний біль, скоро мине.

- Може сходиш до лікаря? – промовила вона занадто театрально, намагаючись показати всю свою турботу та співпереживання, якого в неї не було.

- Після відкриття виставки, ще два дні, а тоді… - він здивовано поглянув на неї.

- А знаєш що, я передумав! – Орест жорстко обхопив її за талію і притиснув до стіни. Вп’явся в її худе тіло, як голодний звір. Відриваючи ґудзики на  її сорочці, та розірвавши на ній тоненькі капронові колготи.

- Тобі боляче? – хрипівши він сказав їх на вухо.  Все що вона могла видавити це глухий стогін. Ставши ще більш агресивнішим Орест знову повторив своє запитання.

- Так, так боляче! - тоненько закричала Віола.

Орест на мить зупинився, на його обличчі сяйнула посмішка задоволення собою.

- Потерпиш, -  сухо відповів він, і продовжив ще більш грубо та безжалісно. 

Коли все скінчилось Орест, безпристрасно застібнув металеву блискавку на брюках. Віола безпорадно роздивлялась свої колготи роздерті на шмаття. Він діловито заліз у внутрішню кишеню піджаку, дістав гаманець і простягнув їй пару крупних купюр:

- Візьми, - вона не розуміючи закліпала очима, - Купиш нові, - зверхньо відповів той на її мовчазливе питання.  Віола трохи завагалась, але все таки прийняла цю моральну компенсацію, і справа була не в дорогих італійський колготах.

За ці три місяці як вона спить з ним, Віола звикла до його дивакутоватості. Не вона перша, не вона остання, кого він зачаровує та затягує до себе в пащу. Жінки завжди були для нього здобиччю, він їх гіпнотизував як удав. Вони йшли не опираючись, знаючи що стануть для нього лише обідом, або вечерею. Кому як пощастить.

Віолі інколи навіть подобалась його внутрішня потворність, та в більшості випадках – ні. Вона часто  помічала що він ніби й поруч, але десь зовсім далеко, глибоко в собі. Та їй було байдуже, бо сама лише вміло вдавала з себе його іграшку, їй було вигідно. Орест відчував це і його влаштовувало. Значить не буде істерик, звинувачень, ніяких пред’яв. Все чисто на взаємовигідних  умовах, як у бізнесі. І це ті принципи які він наслідував у всіх аспектах свого життя, навіть у власній родині.  Шістнадцятирічна донька  - вигідний проект для інвестицій. Дружина –  його права рука, якій він не скупився на плату.



Марта Грейс

Відредаговано: 14.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись