Сліпий

Розмір шрифту: - +

Створення Перформансу

-              Привіт Гордій, - Меланія стояла у під’їзді спершись на зачинені двері квартири, - Де це ти зранку тиняєшся? –вона була трохи роздратованою.

-              Матвій у садочку? – завалювала вона запитаннями молодого хлопця.

-              Мені вже 25 років, я вже одружений, а ти й досі намагаєшся мене контролювати. – почав бурчати Гордій, відчиняючи двері квартири і пропускаючи Меланію вперед.

Меланія зайшла в коридор, і почала прискіпливо роздивлятись пилюку на тумбі. Вам треба слідкувати більше за чистотою, у вас маленька   дитина, яка не повинна дихати цим брудом, - вона провела пальцем по поличці.

-              Ти ж знаєш, що  ми  з Ангеліною з ранку до ночі працюємо, - почав виправдовуватись він.

-              Треба було думати про це, перед тим, як дітей заводили.  – Меланія зачиняючи вхідні двері, сильно грюкнула.

-              Може чаю поп’єш? Ти чого в таку рань? – Гордій захотів залагодити конфлікт.

-              Так де ти був? – запитала Меланія, наче й не чувши його слів.

-              Вигуляв пса.

-              Якого пса? Чудово! Ви ще й собаку завели? – Меланія незадоволено почала озиратись по закутках, шукаючи цього звіра, - Де він?

-              Ти так ретельно вивчала нашу поличку, що й не помітила, як пес прошмигнув  на кухню.

Жінка похапцем пройшла вздовж по коридору, увійшовши в світлу простору кухню. Побачивши  цуцика, Меланія остовпіла, і на мить втратила дар мови:

-              Рококо? – згодом ледь чутно промовила вона.

-              Так, а ти звідки знаєш? – Гордій підійшов до неї, - В нього це ім’я на ошийнику було вибито.

-              Звідки він у тебе?  - перелякано запитала Меланія. 

-              Два тижні тому пам’ятаєш, як Матвій мало не потрапив під колеса машини. Чоловіка що його врятував, забрала швидка, а собачка залишилась. Вже потім ми з Ангеліною дізнались, що то був відомий скульптор. Але от  тільки його майстерня в центрі міста - зачинена. А домашньої адреси  ми не змогли довідатись. Коли його забрала швидка, я був у шоці. І не запитав в яку лікарню його везуть. Все що я зміг, це забрати Рококо. Тепер треба знайти його,  віддячити, і повернути пса.   А раптом в нього  щось серйозне, ми навіть не знаємо що з ним? – Гордій зловив себе на жахливій думці.

Хлопчина все щось розказував і розказував. А Меланію розривало на крихти жаху. Страшні картинки повстали в її голові, від яких несила було  відбиватись. 

-              Послухай я знаю де живе цей скульптор ,- Гордій  роззявив рот від подиву, і здивовано заморгав.

-              Я сама йому віддам Рококо, - вона  схопила пса, і побігла до виходу. 

Залишивши хлопця самого, нічого  не пояснивши.

-              Так чого ти взагалі приходила?  - крикнув він, коли почув як вхідний замок відкрився.

Та Меланії було до не цього. Вони вихором побігла до машини,  її розхристаний верхній одяг тріпало вітром.   В руках вона тримала цуцика, якому було не втямки, до чого весь цей поспіх?

-              От прокляття, – вона істерично засмикала дверцята, коли ті, не відкрились з першого разу.

Через пару секунд вовтузіння, вона нарешті хлюпнулась за кермо. Закинула Рококо на заднє сидіння.  Завела двигун, та зрушити з місця не було сил.

Скільки разів вона уявляла його розчавленим. Скільки разів вона уявляла його обличчя,  яке захлинається від  її помсти.  А коли настав цей час «ікс»,  коли він був знищений,  її серце занило. Насолоди від справедливості, вона так і не отримала.  Навпаки стало ще гірше.   Раніше вона ненавиділа його,  а зараз себе і весь світ. І тепер вона сама захотіла попросити у нього пробачення. Невже вона помилилась?  Меланія загарчала двигуном, і поїхала туди, де заприсяглась більше ніколи не з’являтись. В будинок Ореста.

Їй відкрила двері Ніна Степанівна. Помарніла і виснажена, жінка нагадувала стару фотографію, яка поблякла від часу.

-              Чого приїхала, позловтішатись? – домробітницю  було не впізнати, ні за зовнішстю, ні за тоном спілкування.

-              Орест вдома? - Меланія почала заглядувати кудись за постать жінки.

-            Він потрапив у ДТП.  Немає вже його, надумала ти пізно! –  рубанула словами та.



Марта Грейс

Відредаговано: 14.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись