Слухати і чути

Розмір шрифту: - +

Розділ 7. Втрачав Свідомість від глухоти Ночі, щоб почути стогін Пітьми.

 

- Скелетняк, - звернувся Серсудиняк до побратима. – Пора подавати запит щодо твоєї пропозиції з впровадження в організм людини механізму власного виробництва потрібних мінералів і вітамінів шляхом хімічних перетворень на основі нових способів водневої трансформації ідей у матерію. Нехай Вишні завантажать людську ДНК програмою, яка буде управляти цим процесом від початку запліднення звукрівської Материнської Яйцеклітини Землі. Та й із Сонцем треба узгодити виконання. Он Жаля підтакує і підказує мені, що процес швидко не відбувається – у Небі бюрократія надто не перенапружується в роботі.

Побратим поволі дістав із внутрішньої кишені складений учетверо аркуш списаного паперу і почав читати кодований запит, котрий готував тривалий час, звіряючи власні думки тільки з Азбукою і папером, що потерпав від скрипу пера. Папір реагував на рух металевого писала то ласкаво й із Любов’ю, то сердито й образливо, а інколи видавав смішок – такий в’їдливий, ніби йому наступали на мозоль у тому місці голови, де господарював український правопис. Азбука нічого не говорила, але пильно стежила, аби її система кодування, яку Скелетняк вивчав наполегливо, не втомилася від зайвого тексту. Усі розуміли, що Вишні Інстанції не люблять розлогих пояснень – «Раз-два, - як вони кажуть, - і вистачить слів!»

- Ось таке послання в мене вийшло, - мовив Скелетняк, налаштовуючи власну впевненість у геніальності підготовленого тексту. – 20:70+Н+90:1000/80:70:300:100:10+б+Н+70/2:80:100:70:2:1:4:8:300:8/80:100:70:3:100:1:40:400/4-Н-20/4:30:9000/2:80:100:70+б+Н+80:900:300:2:1/70:100:3:1+Н+10:3000:40:70:40/3000:2:400:20:100:10:2/Н+1000:70+б+600:10:4+Н+80:60’/40:10+Н+1000:100:1:30:10:2-2:10:300:1:40:10+Н+10:2. Нехай їхня програма дешифрування почувається щасливою! – завершив спіч побратим і усміхнувся до власних думок.

Жаля поглянула на Серсудиняка так, ніби це їй побажали почуватися осяяною вічністю.

 - І, вважаєш, що жодної коми ти не пропустив? – випробовував переконання брата наставник.

- Ні! Спосіб написання телеграм споконвіку не передбачає жодних розділових знаків. Апостроф у кодограмі позначає варіативність – остаточне рішення належить тим, хто відповідає за життя світу. А крапку наприкінці я поставив так, для форми, аби надати текстові завершення.

- Відправляй, Жалю, талановитий текст запиту нашого побратима – він справився із завданням, погоджуюся.

Очікуючи повернення Вужа і рішення на запит Скелетняка, у Колі Соколів вирішили наступного дня відправитися разом із легіоном наставників в обхід Саду людських фігур, аби зафіксувати на мапі світу помічених Сонцем – надати кожному персональну, так би мовити, «сім-карту» - помітити сім точок на тілі дотиком меандру великого пальця, через які проектанти й бджоли-помічники будуть дистанційно й через голковколювання керувати процесами оживлення й налаштування на умови нового існування. Вуймак вибився зі сну й лежав із відкритими очима, вслухаючись у темінь Ночі.

Опівночі Пітьма несподівано застогнала. Вперше Вуймак, втративши Свідомість від різкої зміни налаштувань генетичних кодів Вишніми Силами, почув звуки Космосу, котрих раніше не сприймав – обмеження чуттєвого діапазону порогом чутливості блокувало решту чуття. Це не був звичний, подібний до людського, стогін втомленої або пораненої істоти. Це не був стогін статевого задоволення, це… була суміш рику істоти Всесвіту, котра переживала потуги власного народження з самого себе, і плачу дитини, котра заявляла про власну появу на світ. Рик і плач поперемінно проникали в усі шпарини і відлунювали в органах відчуття то страхом, то розпачем, то несподіваним переживанням дикої невідомості, Иншої Реальности. Полонена власною силою, вона спресовувала повітря до стану холодної плазми, обпікала серце Вуймака холодом нескінченної скорботи, щоб вкинути її у небесний вогонь незвіданого проростання життя. Инші звуки, розчавлені Силою Духу, завмерли, переселившись у тіла істот Саду. Дух, доведений самим собою до стану пробудження у Материнській Яйцеклітині світу в Ері Правди, сколихнув Небо Голосом Пітьми і слухав повернення відлуння з-поза меж безконечности. Воно губилося в неозорости, спантеличене думкою про межу, котрої ніколи не було на місці очікування. Наповнена невловимістю, межа блукала поміж мисленими формами Свідомости й штрикала його поле списами надії про повернення з майбутнього. Очікування здавалося благом на тлі рику Несвідомости. Вона глушила Свідомість відкриттям темної сили, що, скрутившись у клубок беззмістовного і+снування, набувала ясности бачення для відкритих очей і мутила присутню в підкірці мозку силу поіменного існування. Імена принишкли, позбавлені права висловлюватися тотожно й наділені правом мовчати до Часу Відкриття. Стогін звільняв Час і звуком відкривав момент проникнення в Свободу Слова, котра мала перебрати права Безмовности, аби, вмовивши Пітьму, відкрити Дух Правди, Иншої, не тутешньої, не близької і не далекої, невимовної, але присутньої в усій повноті Сили Я.

Инша Реальність наповнювала Вуймака сталевим дотиком матриці Духу, а та викручувала власний скелет, аби, розкрутивши його, ввійти в людське тіло силою Водню – легкого серед легких, спритного серед спритних, непокірного серед непокірних, вибухового серед вибухових, проникливого серед проникливих – найвідданішого Провідника ідеї легкої, але непоборної за потужністю, Сили. Ім’я їй – Дух, котрий народжує й упокорює сам себе, збавляючись від животворного звуку стогоном. Ним входить у нову Пітьму, в котрій почувається наповненим світом Нової Реальности, народженим ним же, аж поки Час – вередлива особистість - не вийде з Кола Ілюзії новоствореної реальности, в котрій блукання стає марнотою марнот. Її переживатимуть усі, хто повстав у наповненій Пустоті кимось. Вони повзтимуть драбиною, спинаючись д’Горі, пізнаючи на кожному щаблі власну нікчемність. І не буде Голосу, крім Стогону, який обніме замерзлу душу, надаючи Пітьмі ваги й важливості.



Вуймак

Відредаговано: 20.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись