Сім Дів

Розмір шрифту: - +

***

***

Як же Даніеле хотілося швидше втекти з цього божевільного будинку. Дороті виявилася ще тією примхливою і неслухняною дівчинкою. Може на неї так впливала вагітність, Даніела вже нічого не розуміла? Дівчині просто хотілося придушити Дороті.

Дівча дошкуляла їх з Ніколь питаннями та розпитуваннями. Обидві, зрозуміло, наполегливо мовчали, і Дороті тоді вирішила оголосити їм бойкот. Закрившись в спальні, колись вона належала Пенелопі Старк, та не хотіла звідти виходити.

Ніколь благала її відкрити двері та припинити цю дитячу витівку. Биту годину як білявка намагалася налагодити діалог з Дороті, а вона вперто відповідала тільки так чи ні.

Спочатку це забавило Даніелу, адже вона, ще не мала справи з вагітним підлітком. Потім, ця ситуація почала дратувати її. Прийшов час діяти.

Відштовхнувшись від стіни й підійшовши до Ніколь, Даніела кивнувши дівчині, дала зрозуміти, що вирішила втрутитися. Ніколь, відійшовши в сторону, стала позаду Даніели. Впершись рукою об двері, вона запитала:

- Ти ще там, Дороті?

- Так, — не відразу почулася відповідь.

- От і добре. Не хочу тебе лякати, а скоріше попереджаю. Що ти зараз робиш? Сидиш?

- Так.

- Думаю на ліжку і підігнувши під себе ноги. Вважаєш, які ми з Ніколь ідіотки. Стоїмо обидві тут, і вмовляють тебе відкрити двері.

Даніела замовкла, чекаючи відповіді Дороті, а та продовжувала мовчати. Посміхнувшись, дівчина продовжила:

- Ти знаєш, хто тут жив до мене? Зрозуміло, знаєш. Як ти думаєш, де могла померти стара Пенелопа Старк? ..

- Так, — на підвищених тонах відповіла Дороті.

- Даніела?! - сердито прошепотіла Ніколь, потягнувши її за рукав.

Даніела відмахнувшись від неї, продовжила говорити:

- У цій же самій кімнаті. На ліжку...

Двері різко відчинилися і Дороті кулею вилетіла з кімнати при цьому, мало не збивши з ніг Даніелу, і кинулася до Ніколь. Обійнявши її дівчина осудливо подивилася на Даніелу. Та в свою чергу, голосно розсміявшись, сказала:

- Не варто дякувати. Дитинка, я врятувала тебе від примари бабусі.

- Даніела!

- Все-все мовчу. Зникаю. Нехай заспокоїться і лягає спати.

- Я не буду, — тремтячим голосом промовила Дороті, покосившись на Даніелу.

- Можеш на горищі непогано відпочити в суспільстві щурів і мишей, — запропонувала серйозно Даніела, продовжуючи жартувати над Дороті.

Дівча ще голосніше заплакало, притискаючись до Ніколь.

- Вона жартує. Скажи ти їй, що жартуєш, — наполягала Ніколь сердито.

- Добре, я зрозуміла. Досить ревіти, тобі не десять років, — промовила Даніела і поспішила до ванної.

Їй потрібно розслабитися. І за чим вона тільки дозволила їм залишитися? З цим потрібно щось робити.

Даніела почала розуміти, що м'якістю зі свого боку могла нашкодити собі, та й Ніколь з Дороті. Як вона могла їм допомогти?

Більше залишатися тут Даніела не могла. Занадто довго вона вже перебувала в Раствілле і з кожним разом переконувалася, що тепер так просто не могла зникнути з життя Ніколь і Дороті. Навіть Дрюк і той щось, та й означав для дівчини. І кожну хвилину переконувала себе, що не має права знову закохуватися. Кріс зробив їй занадто боляче, а повторення Даніела не хотіла.

Пограти на почуттях Дрюка, цілком цікаво. Адже хлопець не просто так часто приходив до Ніколь. Та й не одноразово дівчина ловила на собі його погляд. Нехай він і намагався все це приховати.

Підфарбувавши губи, Даніела спробувала посміхнутися своєму відображенню. Тільки зараз було не до посмішок і іншої нісенітниці. Нехай вона і збиралася трохи прогулятися, зовсім не раділа. Ще тиждень і у неї день народження.

Час так стрімко біг, ось ще трохи й тридцять років, а вона навіть невпевнена у завтрашньому дні. Вважай, що пів життя прожито, а вона так нічого не зробила.

Поправивши довгі рукави туніки, і підтягнувши джинси зі шкіряними вставками, Даніела знову оглянула себе.

- Те, що потрібно під настрій, — прошепотіла вона, прибравши за вухо пасмо.

Уже внизу дівчина побачила те, як Ніколь присівши поруч з Дороті щось неголосно говорила їй. Губ дівчини торкнулася усмішка, вони чимось Даніелі нагадали двох сестер.

Знявши з вішалки шкіряну куртку з коміром стійкою вугільне чорного кольору, Даніела одягаючи її, хотіла непомітно зникнути. Немов підліток з рідного дому.

- Ну, і куди ти зібралася? - почула Даніела позаду себе голос Ніколь.

Скривившись, Даніела подумки вилаяла весь білий світ і, повернувшись до Ніколь, відповіла:

- Трохи прогуляюсь.

- Ти, мені це говорила і в минулий раз. І чим ця витівка закінчилася?

- Не починай. По-перше, не смій так говорити зі мною. Я господиня в цьому будинку. По-друге, я була невинна, що так тоді вийшло.

Ніколь, відкривши рот, хотіла щось сказати, тільки так і не змогла знайти відповідних слів. Махнувши рукою вона, повернувшись, пішла геть.

- Ось і славно, — кивнула Даніела, намотуючи навколо шиї легкий шарф.

- Об одинадцятій, щоб була вдома, — почувся голос Ніколь з вітальні.

У Даніели просто впала щелепа. Потім розсміявшись, вона відповіла:

- Іди ти, мамо!

Вийшовши в пізній вечір, дівчина, глибоко вдихнувши і видихнувши, прислухалася до нічних звуків. Даніела сама того не розуміючи прив'язалася до Ніколь, і в деякому роді почала звикати до Дрюка. Хлопець приходив до них досить часто, і це напружувало Даніелу, а тепер навпаки, вона немов чекала його появи. Він з'являвся на порозі будинку, похмурий та висловлюючи невдоволення. Він справжній, такий як є, і в той самий час, мав таємницю. Дівчина нутром чула це.



Roksi Royz

Відредаговано: 02.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись