Сімнадцята. Право на любовь

Розмір шрифту: - +

Марк

  Я лежав на дивані. Гостина для гостей? К чорту! Я хочу поспати! А це просто не можливо в останній час. Дід влаштував відбір для нареченої! Ладно, я б погодився і на таке, але навіщо було набирати двадцять дівчат на два дні! Сьогодні вони заїхали…

« … Я стояв біля вікна і мовчки дивився на подвір’я. По доріжці знову йшла, якась… багачка? Не цікаво.

- Ну що? – відволік мене дід, що знаходився поряд. Він скинувши усі мої… тобто, на даний час його справи на секретаря. І зараз сидів зі мною, попиваючи вино.

- Якщо ти думаєш що ці безмозгі мені сподобаються ти помиляєшся.

- В двері хтось хмикнув. Ми перевели погляд… ДИТИНА?! Чорт!

- Сонечко, ти хто? люб’язно запитав я.

- Оля. Приємно познайомитись, дівчинка тихо пройшла до вікна і заглянула туди. Але, схоже не  знайшовши, що шукала вона сіла в крісло і закрила очі. 

- А я Марк…, вона відкрила одне око і глянула на мене, я к на безмізкого.

- О, давайте ви ще поясните мені, що земля кругла, рикнула на вона, і знову закрила очі.

- А ще нахабніше можеш?! – закипів я.

- Не ричи на неї! – від дверей почувся голос. Глянувши туди я помітив низеньку дівчину, з каре. Гарна фігура, і сині очі… Небо… Здається, я таких ніколи не помічав. Усміхнувшись я повільно йшов на неї. Через скільки ми стояли поруч? Я навіть не пам’ятаю… Здалось, що я йшов вічність. А насправді декілька хвилин. Підійшовши нахилився і прошепотів у вухо

- Можливо, за того, що я тут господар, я маю право ричати?

- Вона дитина, а на дітей не слід кричати, відповіла дівчина уже в моє вухо. От тільки після слів вона прикусила ще й мочку. І випроставшись сказала. – Пішли Оль. Нам ще поселятись. Гарного вам дня, панове.

  Вона пішла, а я стояв і посміхався. Заради такого можна і відбір пережити. Що ж піду гляну, що там в плані на сьогодні...»

  Я знову посміхнувся. Й не помітив, як заснув.



Листочек

Відредаговано: 01.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись