Соля та її мрії

Розмір шрифту: - +

Соля та її мрії

Маленька Соля солодко спала у своєму візочку. Тут було тепло, затишно, і мама поруч. Але раптом Соля відчула, що до її носика торкнулось щось мокре і холодне. Вона привідкрила одне оченятко, та не змогла перебороти сну, і знову поринула в його теплі обійми.

Проте щось холодне і мокре не здавалося - ще дві краплинки торкнулися її щічок. Дівчинка прокинулась, поглядом шукаючи маму. Мама була тут, поруч, але пила каву із яскравого паперового стаканчика і говорила по телефону.

Щоб не гаяти часу, маленька вирішила трошки порюмсати: так вона привертала матусину увагу. Мама одразу ж сховала телефон і нахилилась до донечки:

- Ти прокинулась, моя маленька? Що тебе розбудило?

На щічку Солечки впала ще одна холодна краплинка.

- А, сніжинки падають на личко? Не замерзла? А поглянь-но довкола, дивись, яке все красиве!

Соля сіла у візку і озирнулась довкола: увесь парк засипало чимось білим, так, що землі зовсім не видно було, а гілля дерев були ніби вкриті товстим шаром цукрової пудри. Вона пригадала її солодкий смак: тато якось давав трошки, поки мама була зайнята.

Дівчинка посміхнулась і попросилась на ручки, а потім униз, до того білого. На дотик воно чомусь було дуже холодне, та одразу ж перетворювалось на воду.

- Дивись, який гарний сніг! - мама продовжувала розповідати Солечці про раптові погодні зміни. - Коли я була маленька, то все літо мріяла, щоб почалась зима, і я знову могла кататись на санчатах, ліпити сніговика та цілісінький день грати в сніжки.

Мама зліпила сніжку і пожбурила її у найближче дерево. Сніжка влучила й розсипалась, а Соля засміялась. Мама повторила це знову, а потім ще і ще, аж поки увесь стовбур не вкрився снігом.

Вдома Соля натхненно розказувала таткові про сніг, хоча ще не дуже добре вміла говорити, але він дивним чином усе розумів! Вона навіть іграшками своїми жбурлятися стала, як мама сніжками, на що тато тільки розсміявся і сказав, що теж  колись любив гратися в сніжки.

Однак, Солі не давало спокою сказане мамою слово “Мріяти”. Як це, як воно? Соля уже вміє сидіти, повзати, ходити, говорити, гратися… А як же можна мріяти? 

З цими думками Соля й заснула, насолоджуючись маминими обіймами і ніжною колисковою.

Уві сні вона гралась зі снігом, тільки він чомусь зовсім не був холодним, як там, на прогулянці. Соля набирала його в долоньки, підкидала вгору, і теплі крихітні сніжинки падали на її личко. 

Раптом здійнявся вітер, підіймаючи сніжинки. Якусь мить Соля не могла нічого розгледіти, але за хвилинку вітер стих, а перед нею з'явився дивовижний сріблястий метелик… Ой, ні, не метелик! То була дівчинка з величезними мерехтливими крилами:

- Привіт, Солечко! Я так рада, що ти завітала у наше Снігове королівство!

- Привіт! А хто ти? 

- Я - снігова фея, Поліанна. Я хочу познайомити тебе з зимовими мріями. Давай руку, політаємо!

Поліанна показала Солі усі можливі зимові забавки, як от слизькі ковзанки та ковзани, гру в сніжки та побудову фортець. А ще усі найдивовижніші сніжинки, і найяскравіші враження, які тільки діти отримують від зими. 

Коли подорож Сніговим королівством завершилась, фея провела дівчинку до Трав'яного королівства, де на них уже чекала фея Алія. Так маленька познайомилась з першими весняними сонячними промінчиками, ніжними первоцвітами, побачила як розквітають сади і як радіють діти цьому теплу.

Алія провела дівчинку у Фруктове королівство, де завжди панувало літо. Там Солю зустріла фея Ліна, та познайомила з яскравими літніми розвагами: купання в річці дівчинці особливо сподобалося!

Хоч як не хотілось Солечці покидати літо, але фея Тереза уже чекала на неї у Листопадовому королівстві. Коли настає осінь, природа стає такою яскравою, ніби саме сонце проникає до кожного листочка! Згодом ті листочки падають, і діти роблять з них вінки, прикрашають кімнати, згрібають до купи й купаються в них, насолоджуючись дзвінким шелестом.

Біля виходу з королівства Листопаду на Солю чекала фея Поліанна:

- То як, які мрії сподобались тобі найбільше?

- А що таке ці мрії? Я бачила стільки всього захоплюючого, але ніяк не можу зрозуміти…

- Мрії - це те, до чого прагне твоє серденько. Їх може бути безліч, ти ростимеш, дізнаватимешся про щось нове і починатимеш про це мріяти. Але існує особлива мрія - найзаповітніша. Це має бути найсильніше, найщиріше твоє бажання. - Поліанна притулила руки до серця, поглянула вгору і раптом зойкнула: - Мені було дуже приємно показати тобі наш світ, але зараз тобі час, уже настає світанок.

- Дякую, Поліанно! Ми ще зустрінемось?

- Ну звісно ж! Я прилітатиму до тебе у снах.

Соля прокинулась. Вона зовсім не спішила відкривати оченята, насолоджуючись спогадами про дивовижну мандрівку. Але мама підійшла до її ліжечка, побачила, що донечка уже не спить, взяла на ручки і ніжно поцілувала тепленьку щічку.

Соля тепер знала, що мріятиме про зиму і літо, весну і осінь, але найзаповітніша мрія буде лише одна - щоранку отак прокидатися в теплих обіймах матусі.




 



Надія Малафея

Відредаговано: 02.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись