Сонечко v.2

Розмір шрифту: - +

ІІ.

На ранок Славко вже чекав у аеропорту, Мартин грізно хропів й буцав ногами ковдру, а Юрко збирався у справах і саме прискіпливо розглядав себе у дзеркало. Нині вкрай важливий день і він хвилювався. Майже вклеївшись чисто виголеною лівою щокою до холодної поверхні,він кривив носа й широко відводив щелепу з боку вбік, аж молода шкіра репала на вилицях. Погляд його досліджував обличчя від смужок на лобі, через глибокий рівчак між бровами і аж до гострого носу з широкими нервовими крилами. Єдине, що псувало пристойний писок, це клята родимка над губою. Він презирливо сплюнув крізь зуби, слідкуючи як слина повзе до хромованого отвору - з крану капало, і вода стікала точно напереріз. Хай там як, а ту цятку він бачить чи не в останнє.

Запланована місяць тому операція пройшла легко – родимку стерли як неоковирну крихту шоколаду і опівдні Юра вже карбував крок у напрямку роботи. Власна хода видавалась йому легшою ніж раніше, - ніби важезний тягар впав із плечей, - а увага підступно ловила власне відображення у склі вітрин. Думки пурхали у напівметрі над головою, тож стара будівля Київапастарнсу з неоготичним претензіями і білими пластиковими вікнами виросла з-за рогу, ледь не зламавши йому носа. 

- Ой, а ви сьогодні якийсь інакший,  - схопилась з місця дівчина у приймальні офісу.  Юра працював тут останні 6 років і встиг наростити на неушкоджену власним досвідом  м’яку дупу шкіряне крісло керівника відділу поставок галантереї і паперових пристроїв. Він саме розкладав документи, коли в кабінет вломилась Іра Воєвода -  бронебійний танк, що нанівець зносить все на своєму на шляху, навіть смугасті відбійники, що їх чіпати якраз і не варто. Спільну мову із обережним Юрою вони знайшли тільки 3 роки тому, тож досі доводилось розгрібати попелясті згарища сварок після тривалої взаємної ненависті. 

- Юр, а ну покажись-но мені, – пружна як гумовий м’яч Іра підскочила до столу, хапаючи долонями Юркове обличчя. – Ксюша всім розтріпала, що ти пластику зробив. Давай-давай, покажись, не верни писок! - вигинаючи шию під премудрим кутом, нещасний уникав інтервенції як міг.
- Прийми руки, скажена жінко, не робив я пластику, - іще за хвилину Воєводі набридло дряпати долоні чоловічим підборіддям, вона скинули руки догори, капітулюючи:
 - А міг би і зробити, між іншим.  
 



Оля Зінченко

Відредаговано: 04.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись