Сонечко v.2

Розмір шрифту: - +

ІІІ.

День прокотився майже повз нього. Далеко по восьмій Юра випав з крісла керівника відділу, видлубав труси з м`якої дупи, натер туфлі й попрямував додому. І тільки там, вже за опівночі, коли у розкрите вікно травневим спокоєм дихала ніч а блакитний екран шепотів політику, знов глянув у дзеркало і не повірив власним очам.

На ранок мара не зникла - родимка, що її вдалось щасливо позбутися, повернулась. Ще й не сама - тепер усю ліву сторону обличчя, від кутика губи аж до самої вилиці, прикрашало сузір’я різнокаліберних крапок. Юра знову і знову мацав себе за щоку, місив обличчя як тісто, розтягуючи шкіру тонкими пальцями і все не міг зрозуміти, що відбувається.

За півгодини клеїтись до дзеркала стало незручно – спину звело судомою, а щока вкрилась гарячкуватим рум’янцем, що крізь нього неможливо було вгледіти саму причину його страждань. Втім прикра ситуація із невдалим косметичним втручанням іще не привід нехтувати налагодженими поставками шкіргалантереї в паперових пристроїв, тож Юра натягнув костюм і попрямував на роботу.

- Ти диви-но, Стрілець! Чи ні, ні – то Козеріг, точно тобі кажу! - Воєвода заскочила його в ліфті і годі було намагатись втекти. Колега висла на плечі й заходилась лютим реготом, аж луна гуділа вздовж шахти й лоскотала троси, що тримають кабіну.  Щойно двері замкнулись, Іра плюнула на професійну етику, міцно вхопила його за вухо й притягла донизу – аби щока була на рівні очей, - Оце ти мені гарно попався, дай- но роздивлюсь що воно таке з тобою …

 І сталося страшне, і світ перевернувся Юркові в очах: Воєвода лизнула палець і заходилась терти йому щоку. Кров відтікла від обличчя, руки звело судомою, жах хлюпотів в очах, поки вона осатаніло намагалась допомогти, примовляючи:

- Слухай, ну ти б може мені сказав, що дівчину яку завів, чи то так складно? Ми ж з тобою давні друзі, Юр!  - Іра скрутно хитала головую, розчарована недовірою, - Ти дивись, Ромео,  вона ж наступного разу тобі помадою на лобі напише, а ти й того не побачиш!

- Що напише?

- «не чіпай, моє», чи «Тут була Маша», я звідки то знаю? Може наступна взагалі неписемна буде і хрестика поставить?

- Іра припини, діру протреш. Ніхто на мені нічого не писав, – не повірила, але хоча б руки прийняла. -  Вони самі взялись, …  виросли, всюди.  – він важко добирав слова, бо ну хто ж його знає, звідки беруться родимки?, - Зранку тільки побачив.

Хлопець зігнувся підкотити штани до коліна - усю ногу вже вкривали цятки, поодинокі чи цілими жмутками, що здалеку здавались суцільними коричневими плямами.  

- Ти знаєш, що воно таке? У лікаря був?

- Не встиг. Оце зараз маю дзвонити.

- Не дзвони, давай може домовлюся з Ліховським? він завкафедри дерматології. Крутий дядько, - Юра мовчки кивнув. Воєвода незручно обійняла його однією рукою і у ліфті запала тиша. Троси хитались, секунди спливали, плече Юркові кололи невидимі голки судоми, а щока палала багряним румянцем. Ше й кляті родимки!  

- Слухай, коли там у тебе день Народження?

- У березні, 22го.

- То значить ти овен? – кабіну знов струсонуло від реготу, - Юр, ну це ж смішно, ти ж овен, а на писку прям майже написано, що козеріг. Страшна штука організм, еге?



Оля Зінченко

Відредаговано: 04.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись