Сонечко v.2

Розмір шрифту: - +

VI.

Краватка, що Юра носив її щочетверга і щоп’ятниці, залізною рукою здавила йому горло і тисла дужче і дужче … В кімнаті стало душно від вогких лікарняних стін і нестерильної білої фарби, щербатої плитки, жовтих лампочок і карвалольного смороду. Поїхати? Невже його організм такий мудрий, мудріший за нього самого? Він сам усе вирішив за нього – а йому, Юркові, тільки і лишається, зостатись тут працювати у цирку, або ж підкоритися і поїхати кудись на Ямайку, чи в Ефіопію? 


-    Лікарю, це якась дурня виходить, - Юра мотнув солом`яним волоссям, відганяючи мару. – Я не вірю.
-    Ну, направду, це не має жодного значення. Вірити чи не вірити – то є особиста справа кожного, однак, запевняю вас, можете намаститись усіма мазями, що пропонує мінздрав – родимки не щезнуть. Це незворотній процес. Єдине, що я можу вам запропонувати – це еміграція. Хоча тут теж є нюанси. Я взяв на себе клопіт зконтактуватись із посольством Ефіопії – це прекрасна країна, тропічний клімат, сонце, пальми-кокоси, - гадаю, вам мало  б сподобатись, - вони готові прийняти вас. 

-    І ким я там буду? Піддослідним? 

-    А як ви думали, що вам знайдуть місце керівника по шкіргалантереї? Звичайно ви цікаві їм виключно як піддослідний, але ж, тільки подумайте, – щойно про вас дізнаються, як спробують запроторити на досліди тут, в Україні. І я навряд чи зможу їм завадити. На вашому місці,я б краще пішов у піддослідні там, де 9 місяців на рік світить сонце, а медики здобувають освіту у Гарварді. Користайтесь моментом, одним словом, Ефіопія пропонує прекрасні умови для життя і дослідів. Для вас навіть зорганізують нову візову категорію – безпрецедентний випадок, між іншим, - притулок з фізіологічний обставин. Хоча це поки приблизне найменування. Раджу прийняти рішення по швидше – посольство готово братись до підготовки документів. 

Всупереч звичній манері планувати подорожі, планувати збори, планувати планування зборів у подорожі, Юра напхав повну валізу за три години. Більшу частину багажу зайняв костюм, зверху грудкою пара футболок, білизна і жмут шкарпеток. Решта - він просто кидав у розкрите черево саквояжу усе, що втрапляло під руку. Чи надовго він їде? Навряд чи назавжди … Зрештою, можна і повернутись, колись. Юрі крутилось перед очима. Сонце у вікні щохвилини розбивалось на тисячу друзок, змушувало кривитись і витирати засліплені очі. Дурня якась виходить, направду:  ніби з ним усе гаразд, але водночас все геть інкше.  

В аеропорту під великою пальмою у кам’яний кадці чекав Ліховський –  без халату він виглядав звичайним, майже пересічним дядьком на порозі пенсійного віку. По-наполеонівський затнувши одну широку долоню за край жовтого піджака, іншою лікар намагався виправити скособоченого метелика на шиї  і втримати важезну папку документів.

- Що ж, друже, для вас усе готово. Вельми вдячний нашому знайомству. Я бажаю вам щасливого перельоту і гарно облаштуватись у новій країні. Біжіть, вас чекає нова батьківщина. 
 



Оля Зінченко

Відредаговано: 04.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись