Сонячне кошеня

Розмір шрифту: - +

Частина 5

Частина 5

Шкода

Я мчала по коридору як звичайне кошеня, ігноруючи струни і людей. Скляні друзки з тінню! В смітті! На території лікарні! Та чим же вони думають!

Мама казала, що напевне вчора всім пощастило - бо основні залишки тіні ми з Люцифером вичищали з Ігора, а пацієнт, який цю тінь «спіймав», був тимчасово прикритий силами мого підопічного. Ще б не прикритий, стільки викачав, що мій лікар ледве ноги не протягнув! Але ж мама не знала, що то за пацієнт! Таке і вона мабуть не бачила! А ще ці частини тіні… Мама сказала, що сьогодні вночі, якщо не знищити їх, то вони легко утворять вже цілком здатну до полювання сутність і підуть творити «добро». І скільки пацієнтів тоді передчасно помре? І це доля лише того, що в смітті, а ще ж є те, що лишилось в дівчині! Хоча, дивлячись на неї, я зовсім не певна, що частини тіні то найстрашніше. Коли я звично плюхнулась на плече підопічного, гадала що побачу симпатичну дівулю, гарненьку, може не дуже, але звичну людину, а тут мікс із монстра і темряви! Вся душа пронизана темними струнами, все тіло в шматках тіні чи просто із темряви, і все це скріплене якоюсь зеленою енергією. Що вона таке взагалі не зрозуміло, чого з тінню зчепилась, при тому що сама майже така, тільки ще жива, гадки не маю. А ще дивує її чистосердечне бажання піти з лікарні. Взагалі то, дивлячись на те як вона виглядає, їй тут сидіти і сидіти – черпати сили навкруги і жиріти, заохочуючи святкову вечерю темних створінь. А ні, хоче піти, переживає за інших… Дивина. Треба буде в Ровени спитати, що то за різновид монстра з совістю. Але то потім, а зараз потрібно швидше знайти скло і знешкодити, доки мого довірливого лікаря не перетворили на повний труп. І не тільки його.

Коридор скінчився швидко. В темну кімнату без жодної живої душі, я проскочила легко. Проскочила і ледве з переляку назад не виплигнула. Шукати скляні друзки не потрібно було - вся кімната вже нагадувала кущ темних паростків із центром в одному зі сміттєвих баків. Так, бридота швидко організовується. До ночі повний гаплик буде. Ну що ж, прийдеться спричинити трохи гвалту. Сподіваюсь, лікаре, в тебе до операційної під’єднано генератор, бо думаю скоро електрика відмовиться працювати в цій будівлі. Вибачайте пацієнти, але інших ідей немає, а реагувати потрібно швидко.

Висмикнувши з під якогось пакету кілька аркушів паперу, я підклала їх під пластиковий бак з цією «красою неземною». Поплигавши на них, щоб прим’яти, отримала таку собі симпатичну купку «хмизу» і почала старанно водити лапою по колу над нею. Я ж сонячне кошеня, а отже, якщо дуже постаратись, можна отримати ефект сонячної лінзи і запалити вогник! І нехай Ровена тепер не каже, що немає користі з мультиків! Є, ще й яка – я дякуючи ним знаю, як щось підпалити! Не найдобріший звичайно вихід, але точно швидкий і ефективний. Бо Ігора від операційного столу не відволічеш, а навіть якщо такий номер провернути, допоки я пояснюватиму, що потрібно зробити і чому, він мене пару раз приб’є, а потім просто віртуозно пошле, як він це вміє. Бо ж він не бачить! Просто не бачить цього жаху!

Папір нехотя розгорівся, і від нього одразу сахнувся довгий «пагін» темряви, що вже здається налаштувалась мною поснідати. Оце нахабство! Та ти на кого щупальця розвісила! В цієї пакості звичайно було недостатньо часу на відновлення до повноцінної форми, але хижі потяги вже прокинулись, як і здатність зміститись подалі від небезпечного відкритого вогню. Вогонь - то універсальна зброя, нажаль нерідко занадто універсальна. Та полум’я, як на зло, не розгоралось нормально, так, ледь тріпотіло на підлозі, не зміщуючись далі паперу. Пластик баку виявився геть не горючий, тільки темнів, вкриваючись кіптявою, але не горів. От же ж нещастя! Вчепившись в один з аркушів, що лизав вогонь, я пробігла по стіні і, залізши на стелю, кинула їх зверху просто до баку. Палаючий папір красиво, але дуже повільно, наче знущаючись, описав дугу, і, коли я вже думала що промазала, нехотя опустився у бак. Тінь наостанок сахнулась, але втекти не змогла. Я встигла вчасно! Почувся свист, шипіння і стовп страхітливого темно- синього полум’я, що зметнувся майже до стелі, ледь не підсмажив мені вуса.

Заверещала сирена, забігали люди, полилась звідкись вода, але вогонь вже трохи опав і змінив колір на нормальний, помаранчевий. Щоправда тепер він швидко охопив кімнату, ненаситно поїдаючи все, до чого дотягувався. Проте все це мене вже мало цікавило. Тінь згоріла, а з пожежею люди самі впораються. Її то вони точно побачать! А, якщо пощастить, може і монстр, через якого ця вся катавасія почалась, піджариться. Треба тільки підопічного провідати та перевірити, щоб з ним було все в порядку. Бо знаю я його, цей і кінець світу не помітить, якщо пацієнтом зайнятий. Чи почати з монстра?


 

Олена.

Крізь сон вона чула якісь крики, тупот ніг, потім у стан напівсну закрався запах диму… Здається її вивозили кудись… Олена ледве відкрила очі, проклинаючи того нещасного тупоголового лікаря і ним призначену дозу заспокійливого. Здається в лікарні пожежа. Чудово. Саме час евакуюватись, від гріха подалі. Мало того, що частини тіні залишили десь у смітті і старанно організовуються для атаки, так ще й оте сонячне кошеня. Що воно за дитя Бастет незрозуміло, Олена ніколи таких не бачила, проте його реакція було однозначна, а отже. Отже ноги в руки і тікати, поки представник світла не доповів своїм про ходячу аномалію і її швиденько не перетворили на бездушне тіло, чи безтільну душу. Ретельно розбиратись, що вона робить і навіщо, навряд чи хто буде, а от на розправу зазвичай всі швидкі, особливо поборники добра і світла. Тож треба тікати.

Кляті браслети розв’язуватись не поспішали, допоки різкий біль не полоснув по руці, і, ошаленівший від такого стимулу, організм не пришвидшився. Олена з подивом зрозуміла, що їй допомагає визволитись те сонячне створіння, що пару годин назад на неї розлючено шипіло…



Оксана Усенко

Відредаговано: 05.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись