Сонячне кошеня

Розмір шрифту: - +

Частина 7

Шкода

Я з превеликим задоволенням проводила надвір непрохану гостю, що вдавала з себе хазяйку і з переможним кличем прискакала знову до кухні.

- Так їй! Так їй і треба, гадині рудій!

- Ага, то у нас натуральна змова? - кивнув головою наш лікар і, підперши рукою підборіддя, зацікавлено переводив погляд з мене на Олену.- Може просвітите мене, що це зараз було? Коли це я встиг отримати цивільну дружину, перетворився на коханого та почав зберігати в шафі такі цікаві ємності – він виразно вказав на чашку в руках нашого добропорядного монстра. - Дивуюсь як ще виводок дітей з кімнати не вискочив, ви ж мабуть і на таке здатні?

- Здатні, проте нащо перегинати планку?- розсміялась Олена.- Не дивись на мене так грізно, мене таким не проймеш, я вже знаю, що насправді ти білий і пухнастий, хоч і носиш шубку з дикобраза.

- Та ну? Це вже погано. Шубка схоже суттєво потерлась. – явно засмутився мій підопічний. - Добре, вивели на чисту воду, я зовсім не монстр, так, гад середньої паршивості. А біле і пухнасте, то он в нас хто. - лікар виразно подивився на мене, змусивши від несподіванки зупинитись на півдорозі і чинно всістись на банці з кавою, в очікуванні похвали. Я ж така молодець! Проте де там, підопічний був у своєму дусі. - Але зверни увагу, воно на янгола зовсім не тягне, швидше на персонального нервомота.

- Так, з янголами в цій квартирі катастрофічне становище. – погодилась дівчина, допоки я розлючено вибирала, за що б то вкусити, цього байдужого сліпого бовдура. Проте мене нахабно ігнорували.

- Тож навіщо це все було?- спитав він, не відводячи очей від нашої гості. Зацікавлено так дивився, хіба що не облизувався. Знайшов ким зацікавитись. Я закотила очі, гадаючи, що ж це за нещастя таке. Не вміє він собі жінок обирати. Чи то в нього просто патологічна тяга до монстрів?

- Навіщо… Ні, це не чиста розвага, хоча і це, чого душею кривити, присутнє. Мене просто малеча попрохала про тебе попіклуватися.- здала мене з потрохами Олена. Зрадниця. - От в неї і питай навіщо.

- Ви справді вважаєте, що я не в змозі виставити з дому жінку? – щиро здивувався цей йолоп. Ага, аби ж то просто жінку. Де є твоя інтуїція, якщо вже з зором такі проблеми! Я нервово гралась хвостом, критично роздивляючись цю святу наївність. І як він взагалі дожив до мого приходу?

- Просту цілком в змозі, і то, якщо вона не потребує твоєї допомоги. А от таку…- Ні, шанси були плачевні. Я ледве встигала її пазурі обламувати, маскуючи твій захист під непробивне шалене кохання.- просвітила його Олена, з надмірною цікавістю розглядаючи чаїнки в чашці.

- Кохання чи бажання, то ще велике питання. - пробурмотіла я, згадуючи переливи енергії її щита. Особливо коли Ігор почав роздивлятись чиїсь ноги.

- Які пазурі, який щит? – здивовано підняв брови підопічний, леве не вдавившись чаєм та поставивши чашку на стіл. От мені вже цікаво, як довго вистачить терпіння монстриці, для пояснень цьому наївному створінню. Це ж я серед них маленька, а поводить себе як дитина він! Нічого життя не навчило.

- Ой, та звичні такі енергетичні пазурі. Варто такі загнати, і ось тобі вже готове джерело для відкачки енергії та заміни її темрявою. Вампірша твоя подруга. Типова енергетична вампірша. Мені такі до лампочки, а тобі відбиватись просто нічим. – вирішила не ходити колами Олена. Правильно, чого його свідомість жаліти. Нехай сприймає реальність реальною.

- Так! Саме таку струну, що закачувала в нього темряву, я і перебила один раз! - не витримала врешті я, та скочила на чашку Ігора, стіл грізно дивлячись на чоловіка.- і вдруге мені така процедура не посміхається. Кігті шкода! – всілась просто на чайну ложку, що стирчала з чашки, ігноруючи невдоволений погляд, та старанно і демонстративно почала вилизувати лапку.

- Справді? А ти ще той лев. - щиро здивувалась Олена, бо вона, на відміну від мого підопічного, розуміла про що мова. Нехай струни вона схоже теж не бачить, але принаймі відчуває рух енергії.

- Так! Правда після цього мене саму зашивати прийшлось. - опустила я вушка, згадавши неприємний досвід.

- А, то ти хочеш сказати оте явлення порізаного кошеня, було через Амалію?- округлив очі Ігор.

- Так. Тож я не могла просто так тебе знову їй віддати. Тим паче, коли в мене з’явилась така зручна союзниця.

- Це ти про Олену? Ти ж її ще зранку пропонувало лишити в парку і ні за які сухарики, в дім не пускати. – спантеличено похитав головою Ігор.

- Ворог мого ворога, мій друг. - процитувала я чиїсь слова і зіскочивши з ложки, вдоволено всілась на стіл перед цими двома.

- А Олена ворог Амалії? З якого дива?

- Конкурентки. - розвела руками Олена, попиваючи чай.

- За що саме?

- За тебе! - я закотила очі, дивуючись нерозумінню елементарних речей.

- Е-е, дівчата, а поясніть мені, у якій сфері ви конкурентки? На особисті відносини явно жодна не претендує – Амалія заміжня, а у Олени в очах суто жіночий інтерес навіть не мелькав.- продовжував мій підопічний, проте зупинився, оскільки його слова обірвав наш дружній сміх з Оленою.

- Да, не дивно що ти досі не одруж…- зі сміхом почала я і несподівано відчула пружну і підступну хватку Олени, що, спіймавши мого хвоста, підкинула мене, як якийсь м’ячик, просто на стелю.

- Якого біса?! – заволала я ображено.

- Вибач її. Це маля не знає. - винувато промовила до мого підопічного Олена. А в кімнаті стало сіро від печалі, що хлинула рікою з мого підопічного. А це що за напасть? Звідки? Я спантеличено дивилась на чоловіка і жінку, що сиділи за столом. Олена розгорнула долоню, що заіскрилась зеленими іскорками і поступово почала втягувати в себе цей біль. Його біль. Звідки його стільки? Невже це те що бачила Ровена читаючи його розповіді? Але як? Звідки? Чому?



Оксана Усенко

Відредаговано: 05.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись