Сонячне кошеня

Розмір шрифту: - +

Частина 12

 

Ігор

Ігор прокинувся і з подивом оглянув незнайому квартиру. Судячи з усього, він спав в чиїсь кухні. Новенький диван, розташований біля вікна, на якому росла пара якихось рослин в горщиках, сучасні меблі, інтер’єр, вбудована техніка, мінімум посуду і взагалі речей. Схоже тут хазяйнує не жінка. Він з цікавістю поглянув за вікно, височенько - поверх 15-й, не менше. Десь доволі далеко внизу ліс, що простягається скільки сягає око. А це вже цікаво. Останнє, що він пам’ятав- це був бар поблизу кладовища, і здається то таки було недалеко від центру міста. Тож звідки ліс?

- І куди ж це мене занесло? – пробурмотів чоловік встаючи і прислухаючись. Голова боліла, в роті наче сто кішок насрало, а пам'ять вперто відмовлялась ефективно співпрацювати зі свідомістю. Чудовий стан, краще не придумаєшь.

В квартирі панувала тиша. Вийшовши в коридор він побачив дві три двері. Одна судячи зі скляної вставки і світла, що пробивалось крізь неї, вела до іншої кімнати, друга - глуха, хоч і в такому ж стилі, третя, судячи з її масивності, – вхідна. Відкривши глуху чоловік, як і очікував, опинився в ванній кімнаті. Чорно-білий дизайн, якісна техніка, мінімум побутової хімії, підтверджувало його попередню думку, що власник тут чоловік. Навряд чи жінка обійдеться одним гелем для душу, милом та зубною щіткою.

- Мда, в ліжку з жінкою зранку опинявся, а от в незнайомій квартирі чоловіка - це щось новеньке.- хмикнув Ігор. Але пам'ять, як він не намагався розвіяти туман, жодну жінку не видавала. Цікаво, що ж він там такого на п’яну голову наплів, що його притягли додому? Невже опустився до банальної сповіді першому ліпшому? На ті, навряд чи, після такої історії людину до дурки швидше доправлять, аніж додому притягнуть. От Костик, і хто тебе просив відкривати своє агентство ведмежих послуг? Розслабся, потрібно випити… Ага. Випив. Де і чому опинився, одному чорту відомо. Он навіть пухнастого монстра немає. Невже загубив оте «щастя»?

Умившись, та оглянувши власну непогано «розмальовану» пику, чоловік вийшов з ванної кімнати і задумливо зупинився. Проте приймати рішення будити господаря чи ні, йому не прийшлось. Почувся звук провернутого в замку ключа і вхідні двері прочинились пропускаючи двох чоловіків і його сонячне кошеня. А це вже було цікаво.

- О, наш нещасний лікар прокинувся. – радісно прокоментував один з господарів з розбитою і заклеєною пластирем бровою. Здається саме з ним вчора він намагався порозумітись шляхом розмахування кулаками, а потім з ним же наче пив ледь чи не в обнімку…

- Добрий ранок. – хірург скривився від голосного звуку, що луною віддався в голові.

- Голова? - з розумінням спитав інший чоловік, роззуваючись та протягуючи руку так, що сонячне кошеня переплигнуло до Ігора.

-Угу…

- Пішли на кухню, будемо лікувати. - хмикнув перший. - До речі я Толик, він - Стас – додав він.

- Настільки видно, що геть нічого не пам’ятаю?

- Та десь так. Та воно і не дивно. – розсміявся Толик.

- То він ще й не пам’ятає нічого?- здивовано мовило кошеня, всівшись на плечі і мацаючи лапою його щоку, що явно потребувала гоління.

- Ні, ну щось пам’ятає, але явно не все. Ти подивись на його спантеличену мармизу. - посміхнувся Стас.

- Так, на жаль алкогольна амнезія, мене не оминула. Можеш розповісти щось цікаве? – кивнув Ігор малечі.

- Боже, як я обожнюю коли в моєму домі здираються любителі потойбіччя. Враз відчуваєш себе якимось інвалідом.- закотив очі Толик, і пройшов у кухню, дістаючи з пакету продукти.

- А…- провів здивованим поглядом його хірург.

- Так, твого пухнастика бачу і чую лише я. – кивнув Стас. А ворона, вибачай, зранку випустили. Пташка, протверезівши, не оцінила зручних умов проживання і наполегливо бажала повернутись до власного гнізда.

-Ворон… А…

-Так, ти вчора і ворона примудрився напоїти! - осудливо подивилась на нього малеча, сердито тріпаючи хвостом.

-Гм… Чим ще я вчора відзначився? – спитав Ігор, проходячи за господарями до кухні, де Толик вже діставав з морозилки заморожені чебуреки та ставив їх на розігрів до мікроволновки. Стас взявся нарізати ковбасу і сир. На столі вже стояло пиво, закипав чайник.

- О, ти вчора був неперевершений!- закотила очі малеча.

- Не перебільшуй. – хмикнув до неї Стас, і повернувся до гостя. – Нічого ти такого не зробив. Напився, спровокував невеличку бійку, потім в деталях поділився цікавою долею, а, ну ще повеселив людей дресированим і п’яним круком.

- Костик…- згадав Ігор знову друга.

- Угу, друга напоїв, пташці екстрим влаштував. А заради чого?- вимагально спитав пухнастий монстр. Ігор скривився, роздумуючи що відповісти.

- Та не заморочуйся, з твоїми обставинами, дивно що ти лишень зараз напився. - хмикнув Толик.- Чай?

-Чай… Міцний якщо можна і без цукру. - Ігор присів за стіл, намагаючись згадати як він все-таки тут опинився.

- Знаєте, чув що українці гостинна нація, але щоб настільки, аби п’яних москалів, що начистили їм пику, додому запрошувати….- задумливо промовив хірург. Не те щоб він був невдоволений, просто здивований доволі сильно. У відповідь обидва чоловіка голосно розсміялись

-По-перше, не кожен, хто розмовляє російською, то москаль, а ти взагалі корінний бульбаш, що вчора нам аргументовано довів, навіть з демонстрацією паспорту. - відсміявшись повідомив йому Толик. – По-друге, кулаками махати ти непогано вмієш, проте секретна зброя у вигляді крука, то реально ефектно.

- Особливо коли вона кидається на людей, що їх захищати від знущання збирались.

- А по-третє, людина, долею якої переймається таке світле створіння, не може бути поганою. - кивнув Стас, вказуючи поглядом на малечу.



Оксана Усенко

Відредаговано: 05.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись