Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

XI

Вона погодилася на цю пізню вечерю, зважаючи на звірячий голод, той факт, що завтра неділя, та гарне перше враження від Яна, котре він на неї справив.

- То ми йдемо? – спитав він, подаючи їй плаща.

Русанка ще перебирала в голові варіанти, аби відмовитись для годиться, хоча вже знала, яким буде її рішення.

- Я тільки посаджу Аліну в таксі.

- Не треба мене опікати. Аліна здатна подбати про себе сама, - відповіла вона, підійшовши до них непомітно. Її екзальтоване заперечення усіх розсмішило.

- Знаєш, іноді ти перегинаєш палку зі своїм фемінізмом.

Аліна відмахнулася від його слів безладним жестом, та глянула на Русанку, хвацько подавши руку:

- Хоча нам і немає потреби знайомитись, рукостискання пришвидшує невимушене спілкування. А нам це згодиться.

Русанка незчулася, як стискала їй руку у відповідь. Той дотик в’ївся їй у шкіру. І це подіяло, як діє горнятко міцної кави на пробудження після недоспаної ночі. Аліна не була ані зухвалою, ані манірною. Вона просто здавалася дорослою. Не за віком та зовнішніми прикметами, а за кількістю битв з життєвими незгодами.

- Годі, Аліно. Ти ставиш Ліану в незручне положення.

- Я? Та ти тільки поглянь довкола! – поважно мовила вона.

Всі троє несміливо озирнулися, а Русанка відчула ще більшу незручність, аніж до того, бо їх тріо й справді лоскотало цікавість усіх тих, хто шукав сентиментів там, де їх не було.

- Ти, мила, призвичаюйся, бо про твій успіх забудуть щойно, коли ти зазнаєш невдачі.

- Алі!

Ян глянув на неї батьківським суворим поглядом, але вона тільки засміялася та обійняла його:

- Це все гормони. Бувай, милий, - її тендітна рука ковзнула по його щоці та затрималася на шиї хвильку довше, аніж дозволяють собі друзі чи кревні родичі. – Не хвилюйся, Юліан обіцяв підвезти мене… Він прикрився моїм пікантним станом, коли відмовляв членам делегації розпити з ними чарочку за успіх діла. Обіцяю його не вбивати.

Русанка відвела від них погляд, щоб сховати своє раптове розгублення, та вдала, що одягає рукавички. От, як би їй так легко давалося спілкування.

Коли Аліна, попрощавшись, зникла за парадними дверима, Ян прихопив скрипку й жестом скерував її до виходу. Але навіть коли вони з Яном, ідучи пліч-о-пліч, вийшли за територію консерваторії, незручність не відступила.

- Можливо, нам не слід разом вечеряти? – знервовано мовила вона, сповільнивши кроки. Аж до повної зупинки.

- Повір мені, це вже нічого не змінить. Вони і так пліткуватимуть, поки не вгамують цікавості, - швидко відповів Ян, наче тримав цю фразу напоготові. Тоді лукаво підсміхнувся та протягнув до неї руку: - То може, підлиємо трохи масла у вогонь?

Русанка озирнулася. Повз них, закутавшись у вилоги плащів, курток та шуб, захмелілими від вітру та слизької бруківки кроками, спішили студенти. З чого це вона, раптом, подумала, що когось, до того ж у таку хурделицю, має цікавити дівчина з провінційного містечка та її товариство? І навіть, якщо це так, вона ж ніколи не звертала уваги на балачки поза очі.

Не знайшовши жодного аргументу для заперечення, Ліана подала Яну свою руку.



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись