Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

* * *

 

Не зважаючи на стандартний типовий фасад та розписані графіті стіни, у студентському кафе виявилось затишно, майже по домашньому. Ян пропонував трохи прогулятися і повечеряти десь в центрі міста. Та вона не захотіла, списавши відмову на втому та звірячий холод, від якого не рятували навіть нові чобітки, вимощені натуральним хутром.

Вони залишили верхній одяг в гардеробній, а тоді сіли за столик під розмальоване в зимові мотиви та ноти відомих колядок вікно, на якому переливались ялинкові гірлянди. Ян покликав офіціанта, котрий поклав перед ними дві карти меню, а за кілька хвилин повернувся і, не зважаючи, що годинник вибив дев’ятнадцяту, прийняв замовлення на ситний обід.

- Зазвичай, за доброю традицією знайомство розпочинають з балачок про погоду, - Ян глянув за вікно, де швидко падав густий лапатий сніг, вишкварюючи мелодію енергійних ритмів, скоріш за все, гопак.

- Ти більше полюбляєш літні пейзажі? – вона насторожено і скрадливо придивилася до його обличчя, яке, без сумніву, ховало у собі якусь загадку. - А я от із Зимогір’я – 678 метрів на рівнем моря. У нас сніг вважають благословенням. Тріскучі морози, збиті черевики та тепла пічка на дровах – зима, можна сказати, моя друга стихія.

- Я спробую вгадати першу? Музика?

- Сер, ви надзвичайно здогадливі, хоча мій батько відповів би інакше.

Ян здивовано підвів брови, переклавши тарілки з їжею, що її приніс офіціант, із сріблястої таці на стіл.

- Він бачив мене тільки у білому халаті, - пояснила Русанка. - Але я нахабно обірвала послідовність лікарів у династії Рижан.

- То ми зараз говоримо про професора Віктора Рижана?

Русанка кивнула, хоча їй здалося, що він усе про неї знає, а питає тільки для годиться.

- Прізвище Рижан знайоме у світі медицини й вдячних пацієнтів.

- Ти ще скажи, як Моцарт у світі музики, - засміялася вона, приступивши до трапези.

- Моцарт відомий людям чверть тисячоліття… Дай батькові шанс…

- Так, у нього попереду ціла вічність… - зітхнула Русанка.

- „Гучне ім’я потребує вміння тихо його носити”? – процитував Ян і перехопив її погляд.

Її відповідь була схожа на кивок головою, хоча дівчина не була певна, що Ян зрозумів правильно. Одначе, сам він не міг похвалитися легшою ношею, тому не став розпитувати, а вчасно перемінив тему:

- А Зимогір’я – це далеко?

- 56 градусів Пн. ш, 32 Сх. д. А якщо простіше, то 160 кілометрів на захід…

- Розкажи мені про нього.

- Що ж… - Русанка відклала виделку та, підперши голову рукою, на хвильку звела до стелі примружені очі: - Курортне містечко, з перебільшеною скрупульозністю у традиціях. Де корінних жителів не більше, аніж студентів у нашій консерваторії. Де пошта їздить не частіше трьох разів на тиждень, хлопчики мають свій будиночок на дереві, а дівчатка проходять курси скелелазіння. Де годинами можна милуватися заквітчаними двориками з великою кованою брамою, а до гаража не треба йти аж цілих півгодини по авто, а ще у нас на електричних стовпах гніздяться журавлі та кухликом можна зачерпнути джерельної води. От і все…

- А курси скелелазіння навіщо?

- Можливо, моє вміння хоча б раз комусь врятує життя…

- У тебе стільки талантів…

- Ну що там гадати! Нащадок Єви з Давидового коліна, звичайнісінька абстракція великих та нездійснених амбіцій мого батька. Тільки й того…- відмахнулася вона й продовжила їсти.

- Ну, звісно! Так я і думав, нічого особливого, - резюмував Ян. - У кого ти брала уроки скромності?

- Скромність прикрашає дівчину, хоча твій друг Юліан сказав би, що вона пасує тільки черепахам, тільки на суші та й то в сонячну погоду, - сміючись, відповіла Русанка, а що Ян не поспішав заперечити, вона вирішила, що він тієї ж думки.

- Пробач, та я не можу не погодитись з ним щодо твоїх музичних здібностей, які ти так ревно приховувала від усіх. До речі, чому не пішла на скрипку?

- Я спробувала.

Русанка коротко спростувала його припущення, відсунула спорожнілу тарілку на край столу, а тоді, раптом, збагнула, що розмовляє з сином ректора.

- І що це значить?

- Мене б прийняли на платне відділення…

- І скажи, мені будь ласка, хто виявився достойнішим? У тебе велетенський талант…

- Ну, значить це був якраз той випадок, коли розмір не має значення…

Ян першим пирснув від сміху. Коли обоє трохи заспокоїлися, зарум’янена Русанка наполегливо попросила:

- Давай не будемо копатися в минулому. Я ні про що не шкодую.

- Так, але це значить, що мій батько зле поінформований і під загрозою його репутація, на якій хтось нагріває собі руки. До того ж, мені не складе особливих труднощів самому про все дізнатися…



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись