Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

XXIII

Будильник у телефоні спрацював рівно о восьмій, коли за вікнами благословилося на новий день. І щойно Русанка розплющила очі, в її голові теж трохи розвиднилось. Букет червоних троянд у вазі на столику поруч – ось що вона побачила найперше. Й одразу все згадала. Та не встигли дівочі щоки спалахнути від сорому, як у дверях з коридору показався Ян. Бадьорий, причесаний, у блакитній сорочці. Роздивитися решту їй заважала спинка м’якого крісла. Юнак, тим часом, посміхнувся та м’яко кинув:

- Доброго ранку… Пробач, та вчора я не став тебе будити…

- Каріне… - Русанка миттю згадала про сусідку по кімнаті та, відкинувши, покривало метнулася до телефону.

- Не хвилюйся, я попередив її, що тебе не буде.

- О Боже! Це ти так мене заспокоюєш? – вона повернулася на диван і закрила обличчя руками. – Пробач, що завдала клопоту…

- Не переймайся дрібницями… Я приготував сніданок.

- Я… я тільки вмиюся…

- Можеш прийняти душ, якщо хочеш…

- Так, душ – це добре, - відповіла вона, ніяковіючи, й поспіхом сховалася за дверима ванної. Навіть, якби він запропонував їй пірнути в крижану ополонку, вона б з радістю погодилась, аби тільки зникнути з перед його очей. Ой, лелечки! І що ж він подумає про неї? Прийшла у гостину посеред ночі, ще й необачно заснула на дивані? Подумає, що вона підлаштувала усе навмисне. І спробуй, потім, переконай його у протилежному.

Обстеживши інтер’єр ванної кімнати, виконаний у білих тонах, Русанка поспіхом роздяглася та застрибнула в кабінку. Легкого підшофе як й не бувало, от тільки твереза голова – це найгірший докір для совісті. Особливо, після такої легковажної поведінки.

Після купелі дівчина привела в порядок вигляд та й на нервах холодна вода позитивно позначилась. Трохи підсушивши волосся, вона згорнула його на один бік і, зібравшись з духом, подалася на кухню.

- Пробач, ти поспішаєш, а я…

- Ну, не так вже я й поспішаю, - Ян повернувся і глянув розгублено на її волосся. – Сідай, - виправився він по хвилі прискіпливого оглядання та відсунув стільця. – У тебе сьогодні є заняття?

- Звісно, третя пара за рахунком.

Коли він відвернувся, Русанка поспіхом роздивилася інтер’єр просторої затишної кімнати – барну стійку, японські штори на трьох вузьких мансардних вікнах та золотисту люстру над головою. По тому вона перевела погляд на тарілки перед собою - і спосіб приготування яєчні – у вирізаному крузі тостового хліба – видався їй знайомим. Так сніданок для неї готував тільки Гай. Зірко скосившись Янові у спину, вона трохи здивувалася, та розпитувати не стала.

- А в мене о десятій заняття з першокурсницею. То ж я залишу тобі ключі.

- Це абсолютно зайве, - поспішила заперечити вона, знову зашарівшись.

- Боюся, у тебе нема виходу. Це сповна вимушена міра безпеки. Не випускати ж тебе за двері з мокрим волоссям? Інакше, Каріне зламає на мені свою скрипку.

- Гаразд. Якщо ти наполягаєш…

Русанка винувато посміхнулася та прийнялася їсти. Приготувавши каву, Ян долучився до ранкової учти й толерантно змінив тему. Й до кінця сніданку вони розмовляли тільки про музику, Моцарта та фестиваль. А потім він вибачився та поспішив перевдягатися. Вона ж затягала час, як тільки могла: прибрала зі столу, помила тарілки та горнятка, оглянула передпокій лимонного кольору, розміри котрого складали конкуренцію їх з Каріне кімнаті у гуртожитку. І аж тоді вийшла зі свого сховку, сподіваючись, що до того часу він впорається з-завданням. І це справді було так, якщо не брати до уваги запонок до сорочки, годинник та краватку.

- Як тобі спалося? – спитав він, завзято силкуючись викласти вузлика на шиї.

- Як на новому місці, - ухильно відповіла вона та зупинилася перед величезною картиною на західній стіні. На полотні у дерев’яній різьбленій рамі був зображений зимовий ліс у променях ранкового сонця. І підпис. Либонь, авторський.

- Перша Алінина робота. Вона – художник. Готує свою пілотну виставку, - гордо повідомив Ян, а Русанка, відчувши легкий дотик ревнощів, перемістила свою увагу на високі косі стелі, оброблені бамбуком.

- Нетипове планування, як на помешкання квартирного типу. Воно має якусь цікаву історію?

- Так. Два роки тому „Фрідман-Горняткевич” викупила цей старий австрійський будинок і провела тут капітальний ремонт. На той час я шукав собі житло і, оглядаючи квартири, випадково піднявся на горище. Зі мною був Юліан і затія перетворити неліквідний стрих у просторе помешкання в наших головах виникла майже одночасно. З допомогою підрядників ми попрацювали тут півроку, ще стільки ж повозилися з паперами. Так я став власником таких габаритних апартаментів.

- Аристократія у смертельних дозах, - засміялася вона, даючи своє експертне заключення, по найдовшій траєкторії обійшла заклопотаного Яна, котрий ще досі томився над смугастою краваткою, та замилувалася орхідеями на арочних вітражних вікнах, які з обох боків, симетрично прилягали до скляних дверей балкону, та блідим, майже невидимим, сонцем у сірому небі.



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись