Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

VI

Їй неспокійно і холодно. З одинокого віддаленого дерева з галасом зривається зграя чорного гайвороння. Їй байдуже до галасу і птахів. Вона озирається по сторонах - десь загубила скрипку. Спереду, у густому тумані, знову розчиняється чийсь силует. Вона піднімає кінці довгої сукні і біжить щодуху. Відстань до постаті щомиті скорочується. Вона майже наздоганяє. Простягає руку, та щойно торкається плеча, як видіння зникає, а вона зривається в провалля…

Русанка розплющила очі й від переляку навіть не змогла зрозуміти, де знаходиться. Поруч, обличчям до неї, спав Юліан, на тумбі голосно дзвенів будильник. Дівчина досягла його тремтячою рукою і вимкнула. Втім, від метушні Юліан прокинувся й одразу помітив її збентежене обличчя.

- Все гаразд? – спитав сонним голосом.

- Не зважай, просто дурний сон.

Вона згорнула волосся на ліве плече і спустила ноги з ліжка. Юліан зловив її руку і притягнув до своїх губ. Очі у нього все ще були заплющені.

- Так добре я не спав з тих часів, коли мене вкривала мама, читала на добраніч історію і мені здавалося, що по кімнаті ходять казкові персонажі. Не йди, будь-ласка. Я не хочу прощатися, бо не знаю, чи зможу провести без тебе аж цілий день, - проскиглив він, але в голосі все ж розпізнавалася жага.

- Ну, зате я знаю, як це виправити, - несподівано для себе мовила Русанка. – Поїхали зі мною.

Вона висмикнула руку і підійшла до вікна. Від розмальованого памороззю скла віяло холодом. Людей не було, вуличне світло зраджувало густий лапатий сніг.

- Куди з тобою? У Зимогір’я?

Юліан виглядав дещо спантеличеним. Навіть підвівся на лікті.

- Угу.

- Ну… Це якось не випадає…

- Ага, то мені випадає провести ніч у твоєму помешканні, дозволити себе цілувати. А тобі не випадає прийняти моє запрошення на Різдво. Я нічого не переплутала?

- А що скажуть твої батьки? Різдво – це сімейне свято. А я чужий.

- Дурниці. Для моєї мами в списку зятів ти будеш під першим номером. Якщо, звісно, ти не боїшся.

Ліана посміхнулася, а Юліан зірвався з ліжка і підбіг до неї.

- Ти ж розумієш, що я можу погодитись?

- Я серйозно, - мовила дівчина й обережно обвила руками його шию. Піднявшись на пальцях, поцілувала в губи.

- Ліана Рижан! Що ти робиш?! – замріяно мовив Юліан. Захотів обійняти її, та вона не дозволила:

- Нічого чаклунського… Та треба поспішати, бо ялинку приберуть без нас.

Русанка взяла свій одяг і сховалася у ванній. У голові трохи паморочилось від тих подій, але на серці було радісно. Вона не стала аналізувати своїх почуттів, та й часу на це зовсім не було. Вмилася, абияк заплела дві коси і поки Юліан збирав у дорогу речі, приготувала каву.

За вікнами ще досі було темно.

- Ти запам’ятала, яку каву я люблю? Це має щось означати?

Юліан притулив її спиною до своїх грудей і поцілував у вушко. З його рота приємно пахло м’ятою. Ліана посміхнулася, адже він в обвід намагався витиснути з неї зізнання. Заплющивши очі, вона збрехала:

- Тільки те, що у мене гарна пам'ять.

Вона вислизнула з його теплих рук й сіла за стіл навпроти. Юліан же не зрушив з місця; застиг у задоволеній поставі, засунувши руки в кишені джинсів. Виглядав впевнено і стильно, й не зводив з неї очей.

- Доброго ранку, голубки, - почувся раптом до нудоти солодкий голос Тіни, а що вона була вдягнена на вихід, сподіватися на милу подорож не було змісту. – Далеко зібралися?

Тіна лукаво посміхнулася й присіла біля Русанки.

- Ти ж не думаєш, що я відпущу її з тобою одну?

Потім вона нахилилася ближче до Русанки і впівголоса прошепотіла:

- Мій брат – один з тих, котрий втирається в довіру, а потім використовує дівчат.

- Ну, годі, Тіно. Моя квартира – у твоєму розпорядженні.

- Хочеш, аби я на Різдво зосталася сама? Серденько, чи ж ти зовсім без душі?

Тіна закліпала очима і облесливо посміхнулася. Обличчя Юліана забагровіло, але перш, ніж він встиг відповісти щось не дуже цензурне, Русанка підвелася і стала поруч з ним, взявши за руку.

- Я думаю, це не проблема. І Тіна може поїхати з нами.

Аби Юліан не заперечив, вона закрила його уста поцілунком.

- „Пробачте за мою поведінку вчора” я прослухав? – самовдоволено спитав Юліан сестру, не відриваючись від поцілунку. Тіна хвильку помовчала – Ліана навіть відчула незручність з цього приводу.

- Пробачте, - насилу вимовила вона. - Вчора у мене видався не найкращий день. І куди ми поїдемо?

- У Зимогір’я…

- Зимогір’я? А воно хоча б на карті існує? Ціле життя мріяла провести Різдво у сільській хатинці.

- Тіно, ти дуже ризикуєш!



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись