Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

XIX

Кілька тижнів по-тому

 

Кава булькала у горнятку. Юліан відставив чайник і з двома чашками повернувся у кімнату до Яна.

- Я думав, що ти і фольклор – це не сумісні речі. Ти хочеш сказати, що написав це усе за ніч? – дивуючись, спитав друг. Закінчивши грати фрагмент, він взяв каву та глянув на нього так, як дивиться лікар на пацієнта, намагаючись поставити діагноз.

- Так, - флегматично відповів Юліан. Сівши на крісло навпроти, саркастично додав: - У мене є чудові ресурси – розбите серце та безсоння.

- З Ліаною усе по старому?

- Нічого нового. Кілька разів ми наштовхнулися один на одного, але поговорити без емоцій нам досі не вдалося.

Ян відклав ноти і зробив кілька ковтків кави. Розгладивши рукою нахмуреного лоба, він делікатно додав:

- У тобі говорить образа. І, якщо чесно, ти не дуже стараєшся її повернути. Чекаєш, коли народить Вікторія, аби встановити батьківство? Чи мені лише здається?

- Послухай, справа не у Вікторії і … - Юліан навіть не зміг вимовити слово «дитині». Похапцем підвівся і запалив цигарку.

- Останнім часом ти багато палиш…

- Знаю… А ще мало сплю та рідко виходжу на сонце.

- Тоді в чому проблема?

- Вона повірила їй, а не мені.

- Тоді я розчарую тебе, друже. Уся справа в твоєму зраненому егоїзмі…

- Можливо… А що Алі? – Юліан змінив тему, йому здалося – дуже вдало, адже про близькі відносини Яна з цією дівчиною знав лише він. Як і про те, що вони закінчилися. У цьому хаосі, як на диво, вціліла лише їх чоловіча дружба.

- Я, раптово, виявився дотичним до ваших стосунків. Вона вбила собі в голову, що я маю розповісти Ліані правду і… тепер, коли ви не разом…

- Любить тебе і заштовхує в обійми іншої?

- І часто гуляє з Емілем…

Юліан напружився, бо Еміль нічого не розповідав про це. Втім, не став робити висновків завчасно. Лише хмикнув:

- Так, жіночої логіки я ніколи не зрозумію…

У двері несподівано подзвонили і тема була обірвана.

- Друзяко, тобі б не завадило поголитися. А то ще кілька днів і ти будеш схожим на одного з банди Робін Гуда. Доброго ранку, - усміхнений Гай привітався з Яном рукостисканням і пошарудів перед носом паперовим пакетом. Він був мокрим від дощу, а ще підозріло щасливим. Юліан не став розпитувати про причини, знаючи, що темперамент у нього зовсім не для задушевних бесід.

- Каву будеш?

- Ти питаєш це у того, хто приніс вам сніданок?

- Сирна запіканка? Мм… Та ти балуєш нас!

- Комусь треба допомагати уникати вам неприємностей, а то від кохання геть голову зносить.

- Як це на тебе схоже! Гаразд, не будемо тебе розчаровувати.

Юліан спершу нахмурився, а потім посміхнувся і, забравши булочки, зник за дверима в кухні. З недавнього часу – саме відколи Гай вправив йому мізки, не дозволивши їм перетворитися на кашу від алкогольної абстиненції, йому дозволялося приходити сюди і базікати, що заманеться, хоча між ними і далі спостерігалася дистанція та настороженість, через яку вони не називали себе друзями. Вони звикли один до одного, хоча у товаристві Гая Юліан ще іноді комплексував, подумки вбиваючи щохвилини, втім, завдяки його присутності у своєму перевернутому світі він мав ілюзію нормального життя і діставав від цього насолоду. Крім того, у всій цій неприємній історії з Вікторією, він був на його стороні. Можливо, усе через Тіну…

Юліан шумно видихнув. Поки готував каву, згадав, як усе починалося і як усупереч усім прогнозам, попри категоричну різність характерів, Гай та Тіна змогли розвивати стосунки. Це була виключно заслуга Гая – малослівного хлопця зі стержнем, котрий знав, що правильно, а чого робити категорично не можна. З усіх його знайомих, Гай був єдиним, хто умів поєднувати холодний розум та пристрасть так, аби одне не шкодило іншому.

Звісно, він їм заздрив.

Тепер він став головним розчаруванням їх сім’ї.

З мамою стосунки зіпсувалися, коли Юліан не дуже тактовно заявив, що нікому нічого не винен – ні Вікторії, ні її плоду – саме так він виразився. Батько спершу був на його стороні, втім, Вікторія зробила усе, аби почуття відповідальності за дії сина не дозволяли йому спокійно спати вночі. Юліан вперто повторював, що не має відношення до цієї дитини, а вони усі ніби його не чули. Зрештою, по деякому часі він сам уже починав сумніватися… І чим голосніше Вікторія наполягала на своєму, тим більше покидала його впевненість.

Пройшло більше місяця, відколи Ліана розірвала їх заручини. У двох родинах не приховували розчарування. Юліан знав, що заслужив їх гніву, бо саме через нього Ліана була принижена у найгірший з усіх можливих способів. Він багато про це думав, адже добре пам’ятав той день, коли вона пішла: шок, спустошення, розбите горнятко, провина, що стала болісним докором… Тепер вона усміхалася до нього тільки з фото, що він носив у гаманці. Він очікував на полегшення, втім, все у його квартирі нагадувало про неї: як вона сміялася, як розчісувала волосся, як спокушала його… Даремно він споглядав на телефон. Вона все одно не телефонувала. Він пам’ятав її запах, булочку на сніданок, поділену на два шматки, колір її щік, коли загравав з нею, а потім зупинявся. Так, зупинявся, бо хотів, аби цього разу усе було правильно. Він дуже старався та помилився знову.



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись