Спитай у серця

Розмір шрифту: - +

XX

Юліан Горняткевич ніколи не поділяв одержимості до слави та визнання. Тому зовсім не знав, як ставитись до того, що його впізнають на вулиці і просять автограф. Так, він любив свою роботу. Так, він та його команда багато працювали, аби досягти успіху. Однак, це дуже втомлювало, особливо, після столичного рок-фестивалю, де вони з Адамом та Ді влаштували справжнє шоу. А коли їх диск з інструментальною музикою розійшовся загрозливо масштабним тиражем, їх життя досить часто ставало під приціл жовтої преси. Звісно, посипалися пропозиції з рекламної сфери, просто таки агресивні - від кліпмейкерів, запрошення попрацювати у театрі та з медіа-продуктами. Та Юліан знав, що мусить від усього відмовитися, адже вже прийняв рішення. І з жалем думав, як сповістити про це Адаму.

Зробив це в суші-барі в торговому центрі. Поруч бігали діти, між поверхами курсував скляний ліфт, шумів фонтан, розпилюючи кольорові брижі. А він сповістив про те, що покидає столицю і повертається додому. Назавжди.

Друг спершу був шокований. Довго мовчав та майстерно крутив китайськими паличками поміж пальців.

- Справа в Ліані?

- Не зовсім. Яну стало гірше і я хочу бути ближче, бо топити свої проблеми у музиці – не найкращий вихід.

Ліани його рішення стосувалося не менше, адже колись він вирішив, що замінить її лише тоді, коли покохає ще раз так сильно. Втім, минуло кілька років, а цього не сталося. Від світанку до світанку він любив тільки її.

- Тепер я розумію, чому ти живеш на орендованій квартирі. Ти завжди знав, що повернешся…

- Пробач, що підвів. Але я не можу інакше… Не можу свої почуття принести в жертву роботі, навіть улюбленій. До того ж, ми обов’язково закінчимо наш проект…

Адам знову мовчав. Тепер його вигляд випромінював спокій і впевненість. Певне обдумував почуте, як робив завжди.

- Ну гаразд… Якщо ти все зважив, у мене єдине питання – коли вирушаємо?

- Адаме, я звісно, зворушений, але це безглуздо. Ти не мусиш їхати…

- Знаєш, безглуздо носити воду до моря…

- Але тут твій дім. Робота, яку ти любиш… І найважливіше - твоя дружина поруч…

- Ну… Ми музиканти без "пози" і нам скрізь комфортно. До того ж, Ді ніколи не подобалося мешкати у столиці… Вона тебе розцілує… А я? Я, як ніхто інший, добре знаю, що життя завжди підкидає можливості. І мені зовсім не жаль, бо більшу частину свого життя я навіть не припускав, що можу опинитися тут. – Він пригубив віскі і зробив добрий ковток. Потім ще однин. Тоді закінчив: – Ти ж знаєш, окрім тебе, я нікому не довіряю. Я просто не зможу без наших посиденьок… А де махати паличками – мені це байдуже!

Так… У цьому Юліан не сумнівався. Адаму це під силу. Навіть якщо у нього під руками буде відро та кілька бляшанок, він все одно створить шедевр. Dj Tiesto просто нервово курить в стороні!

Того літа, коли Ян ще був серед живих, Юліан покинув столицю та без вагань змінив старе помешкання, переїхавши в район з великим затишним парком, капличкою, фонтанами і дитячим майданчиком. Тут не було балакучих туристів, метушні, крамничок з неоновими вивісками на перших поверхах будинків. Тільки жваві вулички для сімейних автомобілів та прогулянкові доріжки з лавками для відпочинку.

Він довго звикав до рідного міста, обживаючи просторі холодні стіни будинку. Часто усамітнювався, щоб дати життя музиці у своїй голові, а решту часу витрачав на дочку та нечасті зустрічі з Яном, перед яким відчував провину, бо днем за днем без шансу на взаємність одержимо шліфував своє кохання до його дружини.

Іноді вони з Адамом днями пропадали в столиці або за кордоном, а коли поверталися, Юліан часто звеселяв серце у товаристві старого приятеля з підземки, котрого влаштував двірником на території «Фрідман-Горняткевич». Часом Юліан приносив чай і від бесіди з безпритульним чоловіком діставав правдиву насолоду. А ще більше від його вигляду та щасливого блиску в очах.

Право, це було найважливіше, що він зробив за усе своє життя.

А потім Ян пішов і це стало вінцем життя без Ліани. Смерть більше не була відокремленою часткою від життя. Вона стала реальним логічним доконаним фактом його продовження. Юліан не відчував втрати надто гостро. Скоріше, полегкість, бо був спокійним за Яна, котрий першим пішов у новий незвіданий світ без хвороби та болю.

Інакше було з Ліаною. Він часто бачив у сні її очі, позбавленні життя, її непробивний відчай, що поволі вбивав його самого. Він стільки разів підходив до телефону, але подзвонити не наважився. Що він їй скаже? Що йому прикро, що у його житті з’явилася Вікторія – але як тоді бути з Євою?! Прикро, що Яна більше немає, але треба взяти себе в руки і рухатися далі? З ним… Навіть у думці звучить цинічно… Він просто хотів бути щасливим. Але…

- Так, Господи! У нас різне уявлення про щастя!

Кава трохи привела до тями, адже він не спав майже усю ніч. Думав про Ліану, списуючи музику з її емоцій. Під ранок назбиралося аж на кілька аркушів. А ближче до полудня його розбудив Еміль.

- Вітаю, старий! Знаю, домовлялися – жодних вечірок цього року, але ж ми можемо влаштувати собі суто чоловічі посиденьки напередодні твого дня народження? Подзвонимо Гаю…



Ліка Шуліч

Відредаговано: 23.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись