Сповідь Смерті

Розмір шрифту: - +

Глава 8

*** *** ***

Макс швидко знайшов потрібне йому місце, адже добре пам’ятав всі тамтешні краєвиди, хоча пройшло вже досить чимало часу з того періоду, коли він із своїми друзями влаштовували прогулянки по таким лісистим місцям. Хлопець вийшов на невеличку стежку, що на його думку повинна була вести до міста, яке знаходилося приблизно на відстані двох кілометрів від лісу, який простягався ледь не на половину всієї області. Макс перемістився в те місце, яке пам’ятав найчіткіше, щоб на шляху не виникло ніяких неприємностей, що закинули б його в інший кінець світу, але до міста йому доведеться йти на своїх двох, адже обрати місце, що лежить ближче було б небезпечним, тому своє повернення він не хотів почати слухами про те, що в місті з’явилася якась невідома сила. Дорога виявилася набагато довшої ніж хлопець того очікував, на це було декілька причин: перша – це те, що вже пройшло чимало часу з того періоду, коли Макс проходив така велику відстань пішки. Відколи хлопець опанував силу ангела смерті і навчився створювати тріщини в просторі через які можна потрапляти в різні місця по всій земній кулі, Макс по правді перестав долати всі відстані як звичайна людина. Була і друга причина і вона мала більш природне пояснення – дорога, по якій він рухався вже майже пів години здавалася йому все менш знайомою і як наслідок ставала ще довшою. Але згодом Макс вийшов на добре знайому стежину, яка неодмінно приведе його до потрібного місця. З обох боків цієї не широкої стежки височіли чималі берези, які зливалися в одне оманливе марення, що нагадувало здоровенні хвилі бурхливого океану, який весь час тихо шумів від найменших подихів вітру. Крізь густе гілля струнких красунь пробивалося сонячне проміння, що відбиваючись від важкого лісового повітря виблискувало у навколишніх хвилях уявного моря. Якщо рухатися по цій стежині швидше, то все зливалося б у одну блискучу картину, що здавалася б просто нереальною, фантастичною і водночас такою близькою.

Нарешті Макс помітив попереду чималу галявину, яка і була початком невеличкого містечка зі сторони столиці. Коли хлопець дійшов до галявини то зупинився перепочити і скласти план дій, адже головна мета в нього була, але засоби якими її можна досягти поки що тільки розроблялися. Гаяти часу не можна було, адже вже через пару днів Вершники можуть захопити кристал, який вкаже на потрібну їм людині і вже тоді справи по-справжньому стануть паскудними. Богдан повинен знати того, хто володіє інформацією про місце знаходження потрібної церкви, по-іншому бути просто не могло оскільки місцева церква належала до якось загальної церковної парафії, але Макс мало в цьому розумівся, хоча відчуття того, що йому потрібно саме в це місце його не покидало відколи він почув від Дрейка про те, що незабаром доведеться провести ще одну зустріч із Вершниками. Хай там як, але хлопець твердо вирішив дізнатися про все саме в цьому місці, тим паче неподалік проживає його товариш, який за планом Макса повинен йому в цьому допомогти.

Хлопець вже вийшов на перші вулиці, які приводили до центру міста, за планом будівництва всі бульвари і проспекти повинні приводити до центральної площі. Але з часом місто розбудовувалося і цей план залишався лише на тій частині, де будівництво велося після Другої світової війни. Потрібна церква знаходилася якраз в центрі міста, тому Макс сів на потрібний автобус і вже за пів години був на місці призначення. Висока біла будівля стояла навпроти автобусної зупинки і просто виблискувала своєї величчю, що у сонячному промінні здавалася майже безмежною. До неї вела вимощена із темного каменю доріжка, із різних сторін до головного входу також вели кам’яні стежини, але вони не виблискували темним кольором на фоні простого асфальту. По обидва боки від церкви росли по два дерева, які здається загубилися в часі, або ж він для них не існував. З правого боку на подвір’ї церкви знаходилася дзвіниця, яка поки що пустувала, але коли почнеться вечірня служба, то до неї набіжить чимало дітвори, щоб з нетерпінням чекати того моменту, коли можна буде вдарити в дзвони, що лунатимуть ледь не на половину міста.

Макс поглянув на годинник, який показував о пів на четверту і з полегшенням зітхнув, адже йому не потрібно чекати на Богдана, оскільки той вже в такий час повинен був бути в церкві. Хлопець поправив свого портфеля, який вже добряче встиг його втомити і попрямував до церковної будівлі. Він не міг навіть згадати, коли в останній раз бував біля цієї будівлі, та й взагалі… Макс намагався уникати місць, де люди сліпо вірять в те, що їм розповідають. Саме в церквах чи на зібраннях якихось сект проводиться така агітація, що Макс просто не міг на це дивитися. Хлопець наблизився до східців, які повільно підіймалися до головного входу і помітив старого, який чи стояв, чи сидів біля входу. Його одяг був пошарпаний і брудний, чоловік дивився в небо, але здається бачив щось зовсім інше. Його очі бігали зі сторони в сторону, ніби шукали якогось знаку, який ось-ось повинен був з’явитися серед білосніжних весняних хмар. Взагалі чолов’яга мав божевільний вигляд, якщо звісно поглянути на нього з наукової точки зору, ні просторової орієнтації, ні зосередженого погляду, лише переконання в тому, що він і справді бачить те, чого не бачать інші. Макс почав повільно підійматися по кам’яним східцям, аж раптом чоловік почав кричати:

  • Він наближається, - голос його звучав ще жахливіше, ніж того варто було очікувати, - той, хто приносить смерть заради порятунку! Той, хто прибув із безкінечності заради спасіння того, що він ненавидить понад усе. Його мета врятувати нас… ми повинні боятися його, адже на своїх крилах він несе лише знищення і смерть. Але… він врятує нас… він зуміє! Його не можливо вбити! Вам, кляті демони не знищити те, що вже давно загинуло!

Далі чолов’яга почав викрикувати щось про спасіння світу людей, але й попередні слова вразили Макса і він застиг, як укопаний. Невже він так діяв на різноманітних божевільних, чи можливо цей старий не божевільний, можливо він також має талант… бачити справжні речі, адже й справді в кількох метрах від нього стояв той, хто приносить смерть заради спасіння життя. Хлопець піднявся до головного входу, в арці якого височіли чималі дубові темно-червоні двері і глянув на чоловіка. На його обличчя Мас не прочитав нічого такого, що могло б його вразити, лише ознаки легенького божевілля, але воно викликане скоріше навколишнім світом, а не тим, що він бачить серед повітряних хмар. Але кому можна було довести, що цей чоловік каже цілковиту правду, ну хоча б у цьому випадку, адже люди не звертають на нього жодної уваги, значить що він не вперше виголошує подібні промови. Хлопець не встиг взятися за ручку важких дверей, як вони самі почали відчинятися і в проході з’явилося обличчя незнайомого чоловіка, який відразу ж окинув поглядом Макса. Та це й не було дивним, адже в повітрі все ще лунали слова чоловіка, що про наближення смерті і таке інше і якраз в цей час перед церквою з’явився той, кого цей священик бачить вперше, а служителі Бога люди підозрілі. Незнайомець глянув на старого, а потім знову і на Макса і легенько привітно посміхнувся, ніби намагався розвіяти напружену атмосферу, яку виникла після його появи. Високий стрункий чоловік легенько нахилив голову в знак привітності і тихо промовив:



Step Yevhen

Відредаговано: 05.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись