Співпадіння

Розмір шрифту: - +

Продовження

Чернігів - це місто контрастів. Водночас сучасне та по-справжньому старовинне. Гуляючи по території пагорбу, Олена дивувалася, як може одночасно бути поєднано така неймовірна краса храму, старовинні фасади якого зачаровували своєю красою, та сучасні житлові комплекси та офісні будівлі. Сьогодні Чернігів, як ніяке інше місто України, поєднувало в собі модерн та класику, хай-тек та архітектуру минулих століть. Неймовірні відчуття участі в історії відчуваєш перебуваючи в такому прекрасному місці. 
Олена завжди любила побути наодинці зі своїми думками, проте в таких місцях їй це як ніколи це подобалося. Сьогодні вона вже могла будувати плани на майбутнє. Вона його вже відчувати. 
Легенький вітерець повернув дівчину до реальності, нагадавши, що літо вже закінчилося, а на зміну йому прийшла, нехай і тепла, проте вже осінь. Телефон, великим таблом на екрані показував, що вже пройшло більше години. Олег певно знайшов щось цікаве, адже вони і так вже запізнювалися в кіно. Добре ще, що білети не були куплені заздалегідь. Швидше за все кіна сьогодні не буде. Ну нехай, Олена і сама чула про ці печери і дуже хотіла їх побачити. Проте страх бути закритій в них її просто паралізував. 
Дійшовши до входу в печери, дівчина знайшла чудовий затишний куточок і влаштувала собі онлайн екскурсію. Дякуючи розвитку комп'ютерних технологій, можна було  відвідати цю унікальну історичну пам'ятку, навіть не заходивши туди. Вона не лише відвідала вже відомі тунелі, а й з'ясувала, що на даний час відбуваються розкопки нових. Туди ще не пускають відвідувачів, проте найближчим часом там будуть прокладені безпечні маршрути. 
- Вибачте, Вам не погано? - голос пролунав просто над вухом Олени.
- Ой, Господи. Ні. Вибачте, я злякалася. Все нормально. Я просто чекаю на свого друга. Він ще не вийшов з тунелів.
- Вибачте, що налякав. Я думав Вам стало зле.  Ви впевнені, що Ви з другом не розминулися? Бо ми вже всіх вивели. Я прийшов закривати вхід. 
- Він ще там. Я впевнена. Він нікуди не міг підти. Ми домовилися зустрітися тут. Я відходила хвилин на 15, він би не пішов без мене. Він ще там. 
- Може Ви краще подзвоніть йому. Бо вийшли вже всі. Я ж сам всіх запускав. І Вас також. Ви зайшли разом, а потім Ви вийшли, а він залишився. Проте десь хвилин через 10 подякував і пішов. Його на вулиці чекав друг. Вони вийшли разом. Сьогодні не так багато відвідувачів, тому я добре запам'ятав.
Можливо він просто забув вам сказати, що в нього інші плани? Що по нього прийшли і забрали.
- Ні, Ви помиляєтесь. Він не міг підти без мене. У нас були спільні плани. І в нього тут немає ще друзів. Ми тільки переїхали сюди. Ще нікого не знаємо. А ті знайомі що в нього є, я всіх знаю. 
- Тоді Ви такого б запам'ятати і побачили. Бо його далеко видно. Це дув дуже ввічливий молодий чоловік і дуже приємний. Я завжди думав, що високі люди навпаки на всіх дивляться зверхньо, а цей ні. Він навіть пожертву зробив на ремонт церкви та продовження розкопок.  Я був дуже вражений. Такий молодий чоловік, а так цікавиться історією та культурою. 
- Вибачте, - голос Олени почав тремтіти - як Ви кажете він виглядав? Не могли б Ви більш детально його описати. І як вони пішли разом? Він сам з ним пішов, чи він його якось змусив.
-  Та що Ви? Як змусив. Той чоловік, що прийшов пізніше, до речі він вже тут був раніше, десь на минулому тижні - він просто дуже кидається в око. Він прийшов, привітався, сказав що його друг вже зайшов сюди, а телефон залишив в машині. І що йому терміново необхідно на роботу. Я запропонував йому зайти та покликати його, так як він ще не зайшов далеко. Проте він сказав, що сам покличе і навіть заплатив за вхід та залишив пожертву. Через декілька хвилин він повернувся і сказав, що його друг поїде з ним. Тож він почекав, доки він вийде, не зрозуміло тільки, чому вони не вийшли разом, проте можливо ваш друг на чомусь затримався. Він був тут зовсім недалеко. Потім він вийшов і вони пішли.
Олена просто відчула, як її серце опускається вниз. Як же так може бути? Чому Олег пішов з ним? Можливо він йому погрожував? Чи змусив? Хоча, якщо тінь вийшов першим, а Олег пізніше, то що ж сталося в цих тунелях?
- Вибачте, пані, але мені потрібно закривати двері. Вам потрібно виходити. Думаю Ви зателефонуєте своєму другу і він вам все пояснить.
- Я вже телефонувала, у нього немає зв'язку. Я думала, що він ще в тунелі. 
- Вибачте, що приніс неприємні новини, але він точно пішов. 
Вони почали виходити з круглої оглядової зали та підійматися східцями на подвір'я. Прохолода швидко прийшла. Всього за кілька хвилин, доки Олена була в залі, на вулиці почало сіріти і холодний вітер нагадав про ранню осінь. 
- Вибачте, - Олена так швидко зупинилась, що сторож навіть врізався їй в спину. Вона і не чула коли він встиг замкнути двері, - Ви кажете, що він був недалеко? Не могли б Ви мені показати те місце, можливо він мені щось хоть залишив?
- Вибачте, пані, але я вже замкнув двері. І думаю, якби він хотів щось вам передати, він би сказав мені. Чи зателефонував Вам. Так що думаю, що там нічого немає.
- Я Вас дуже прошу. Ви не розумієте, ця людина хоче нам нашкодити. Він вже на нас нападав. Я не вірю, що Олег міг сам підти з ним. Щось тут не так. Будь ласка пустіть. Або підіть самі гляньте.
- Я Вам точно кажу, там нічого немає. Тим більше, Ви говорите, що той молодий чоловік вам хоче нашкодити, проте ваш друг говорив з ним, як з добрим знайомим. Вони посміхалися і навіть при зустрічі обійнялися і поплескали один одного по плечу. Так що щось Ви не те говорите..
- Я Вас дуже прошу. Я просто не знаю, що думати.  Здається, я скоро збожеволію. Він правда нам погрожує. Він навіть напав на мого нареченого. Він його намагався вбити. Я просто не розумію. Допоможіть мені. Покажіть де вони були. Я відчуваю, що тут щось не так. 
Сльози почали затуманювати погляд дівчини. Голова пішла обертом і вона повільно опустилася на сходи, - Можете не брати мене з собою. Просто подивіться. Прошу.
- Ну добре, але я Вас можу запевнити, там нічого немає. Проте тут я вас саму  не залишу. Ходімо зі мною. Щоб Ви самі в цьому переконалася.
- Мене... Я дуже боюся замкнутого простору. Я можу почекати тут.
- Я бачив, яка Ви виходила. Проте тут завсім поруч. Перший раз Ви з нареченим зайшли далі. Тут ще не тунелі. Це просто холл. Ходімо. Якщо хочете, я візьму вас за руку. Якщо Вам це допоможе.
- Добре, буду Вам дуже вдячна.
- Але це просто трата мого часу. 
- Давайте я вам заплачу за вхід. І за ваш час.
- Дякую, але не потрібно. Ви вже раз заплатили. Коли заходили зі своїм другом, проте так і не ходили і нічого не бачили. Це в мене вперше так, щоб за півгодини три особи оплатили вхід і дали на будівництво храму та розкопки, проте жоден не дійшов і до тунелів. Ходімо вже.
Олена вхопилася за руку чоловіка, як за рятівну соломинку. 
Провожатий Олени не відпустив її руку, навіть коли відмикав двері до тунелів. Зайшовши до тунелів, руки дівчини почали пітніти, а по всьому тілу почався легкий тремор. Вона розуміла, що можливо просто тішить себе марною надією аби тільки не аналізувати, чому Олег пішов. Невже вони знайомі? А як же напад, він же ледь не помер тоді. Вона нічого не могла зрозуміти. Проте її просто тягло в цей тунель. А якщо там нічого немає, а якщо він правді пішов з ним сам?
За просторим холлом, коридори поступово почали звужуватися і разом з ними серце дівчини зжималося все дужче.
- Ось тут він був. Як бачите, тут нічого немає. Я ж кажу, він нікуди не встиг дійти, як його покликали назад. 
І справді, Олена оглянулася і побачила біле світло холлу. Як же так, він навіть в тунель не зайшов?



Семюель Ден

Відредаговано: 21.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись