Старовинний маєток

Розмір шрифту: - +

Старовинний маєток

Був теплий вечір у Києві та Яринка вирішила після роботи прогулятися Андріївським узвозом.  Молода дівчина була вдягнена у вишиту сорочку та довгу спідницю. Яринка працювала звичайним офісним працівником. Вона йшла та думала про свою долю, та яке в неї нудне життя, нічого не коїться цікавого: робота, будинок та більше нічого. Яринка так занурилась у свої думки, що здавалось нічого не бачила. Раптом її щось штовхнуло.

Яринка побачила огрядного, незвично вдягненого городянина з парасолею в руках, який йшов вулицею їй на зустріч.

Фундуклей И.И.

«Він же був київським губернатором у 19–му столітті», - проскочила думка у неї. Та з уст мимоволі злетіло:

- Іван Іванович Фундуклей?

- Так пані. Дуже радий Вас зустріти.

Фундуклей намагався згадати, як звати пані, мабуть, вони десь зустрічалися. Але він на жаль забув її ім’я.

- Мене звати Яринка. Дуже приємно Вас зустріти!

Яринка намагалась зрозуміти, що коїться. «Невже справді говорять, що на Андріївському узвозі є портал, через який можливо потрапити в інший вимір чи час? Мабуть, це мариться мені», - подумала вона та ущипнула себе за руку. Але навпроти неї досить стояв сам Фундуклей.

Фундуклей щось подумав, а потім запропонував:

- Пані Яринко, запрошую Вас разом зі мною до мого маєтку у селі Козацьке. Я кожен рік запрошую різних людей на обід до мого маєтку.

Яринко трохи подумала та з радістю погодилася.

Дівчина йшла поруч з Фундуклеєм та дивилась навкруги. Андріївський Узвіз був, мабуть, таким же, але щось було інше. Вона побачила, що на дверях будинку № 17 на Андріївському узвозі висіла табличка «Лікар Ф. Г. Яновський». До лікаря Ф. Яновського стояла черга з хворих.

Біля одного будинку стояв  маленький хлопчина та кричав: "Газета! Газета!  Купуйте газету!". Яринка з подивом дивилась мовчки на цього дивного хлопця.  Фундуклей подивився на неї, потім посміхнувся та запитав у хлопця:  "Скільки коштує?". Хлопець чинно відповів: "9 рублів".

Фундуклей  купив газету та віддав Яринці. "Краще б було доїхати до вокзалу, а не йти пішки.  Як гадаєте?" – запитав він у Яринці. Яринка лише кивнула й досі дивно дивлячись на газету. Раптово поруч з ними з'явилась коляска з кіньми та візник запитав: "Куди їхати треба?".  Фундуклей  та Яринка сіли до коляски та Фундуклей  промовив: "До вокзалу!". Та дав візнику 50 копійок. Яринка ще дивилась на газету, там було написано газета «КИЇВСЬКИЙ ТЕЛЕГРАФ». Але не це здивувало та збентежило її. Поруч з назвою газети стояла дата – 1872 рік.

У газеті окремою колонкою були розміщені різні оголошення: «Ресторан «Англійський». Меню: раковий суп - 1 рубль, стерлядь - 2 рубля, яловичина-філе - 2,5 рублі, курчата - 1,2 рубля, спаржа - 1,5 рубля, морозиво з глазурованими фруктами - 3 рублі.» та «Швейцарська кондитерська, Хрещатик, будинок 25. Фабрика морозива, цукерок і шоколаду. Цукерки від 1 рубля за фунт».

Коли вони під'їхали до самого вокзалу, то Яринка була у захваті. Вокзал був зовсім інакший. Він був немов маленький палац. Вокзал був двоповерховий у готичному стилі з жовтої цегли.  Будинок був з великими вікнами та увесь фасад був прикрашений рельєфними візерунками з цегли.

Поїзд довіз їх до маленької залізничної станції.

 

Від залізничної станції вони їхали до села Козацького на колясці. Повз них миготіли верстові стовпи, поля, села, перед хатами в одних сорочках стояли біляві дітлахи. Можливо, саме влітку, якраз перед збором врожаю на початку липня Україна найбільше вражала Яринку своїм багатством та ряснотою! Скрізь, куди не глянь, побачиш лише море золотої пшениці та незмінно блакитне небо. Яка ж це краса!

   Потім приходив сезон жнив та молотьби пшениці.

Дорогою Іван Іванович розповідав Яринці цікаво про історію Києва та сором’язливо сказав, що навіть видав декілька книг про археологію та історію Києва.

- Це та цікаво! Я читала Ваш "Огляд Києва відносно старожитностей", книга захоплює та має дуже гарні малюнки архітектури, - сказала Яринка.

Шлях до Козацького був довгий та Яринка з радістю слухала ці історії, а потім запитала:

- Я знаю, що Ви дуже багато чого зробила для Києва. Як киянка, я  дуже дякую Вам за турботу щодо Києва та місцевих жителів. Я чула, що Ви спілкувались з відомим Шевченко та бачили його малюнки нашого міста Києва.



Крися

Відредаговано: 17.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись