Стежкою Богів

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

Тьма без зір, і нема їй початку й кінця… Крушило похмуро глипав у просвіт дверей. Сон не йшов на думку. Боліло за день збите тіло, нили ноги, гуділо в голові. Та не тому покинув сон ватага «вовків», ой не тому. Оглянув побратимів – натомлені за день, мали б мертво спати, проте неясний дух тривоги блукав курінем. Не витримавши, сів, відкинувши накривало. Поволі заплющився, складаючи пальці в таємні фігури, глибоко вдихнув і…рвучко став у бойову стійку навіть не відкривши очі – далебі, нюхом відчув тихе шурхотіння за спиною.

  • Ти чого, брате ? – морок обіймав постать найкращого побратима Люта
  • Щось утихомиритись не можу, хотів заспокоїтись, а тут хтось підкрадається з спини, ти вже даруй – хлопець поволі послабив м’язи й знову сів
  • Хм, підкрадався, аякже – Лют тільки фиркнув – якби крався, то зроду б мене не постеріг. Дивлюсь в дверях сидиш, дай думаю, спитаю, як воно так, що вночі спати не хочеться
  • Тихше ти, хлопців побудиш, завтра ще цілий день копняки ловити
  • Що так то так – напівшепотом згодився Лют, вмощуючись поряд – то чого не спиш ?
  • Та чогось… Не те якось. Очі закриваю, ніби в глибину спускаюсь – темну, крижану. Відкрию очі така ж тьма…
  • Ти чого, он зір скільки на небі та й Симарглове око…
  • Не знаю, а мені тьма – вперто вів своє Крушило – краще скажи, де навчителі були ? Так без них і вечеряли. Скільки себе пам’ятаю, ні разу такого не було.

Лют мовчав, тихо водячи пальцем по долівці. Вранішня сірість вже вкрила примарним покривалом вид, як кожен мовчки приліг на своє місце щоб не бентежити побратимів.

Невдовзі пролунав гук на ранкове Коло. З усів куренів, на майдан сходились воїни Роду. Менші борюкались по дорозі, лунав дзвінкий дитячий сміх. Старші виступали поважніше, жваво щось обговорюючи. Поволі колами оточували майдан, на кінець залишилось місце лише в центрі. Розмови поволі вщухали й остаточно всі примовкли, як своє місце займали «вовки» - кумири малечі, приклад для старших. Всі хотіли бути схожими на них, потрапити до побратимства. Хлопчаки захоплено споглядали на Крушила та братію, які творячи своє коло, залишали в центрі місце для навчителів.

Навіть найменший шерхіт стих – волхви проходили через кола учнів. Велеяр відчув, як незримий щем пройняв душу, на мить стало важко дихати. Десятки дитячих очей постерігали за кожним рухом, готові виконати будь-яке доручення, тяжко вчитись цілий день щоб не посрамити своїх вчителів.

Добираючи і виховуючи їх з самого дитинства, волхв знав кожного особисто, вірив, переживав невдачі, радів найменшим успіхам. Невже все ? Ось Дан – сирота, визволив від боярської кабали, не зважаючи на десять років, вже зараз серйозний противник для дорослого мужа, дивиться кришталево чистими очима кольору лісового зела. Всі вони вірять йому, знають істину й віддають свої життя для захисту Звичаю і Кола. На мить розгубившись, глянув на брата, той похмуро кивнув головою. Брану було недобре цього ранку. Проходячи колами косаків, все настирливіше бачив долину Маг Слехт, своїх учнів і вогонь…

Крушило з-під лоба спостерігав за навчителями. Спаленілий погляд, червоні очі, міцно стиснуті вуста – певні знаки безсонної ночі. Пойорзав мовчки на місці, самими очима показав Лютові – той кліпнув, мовляв, вже сам бачу. Коло замкнулося – почалася молитва.

Єдність думок, прагнень багатьох людей стає фізичною непереборною силою, якщо концентрується в одному місці постійно і з великою потужністю. Коло єднало, насичувало могутністю. Десятки думок висловлених по-різному, але маючи однаковий зміст, ставали єдиним цілим і водночас унікальним для кожного. Тут зникали знання і заслуги, не відчувалися імена, лише найглибше, сокровенне, виходило назовні, створюючи переплетіння мрій, думок прагнень.

Але сьогодні все не так. Ледь відчутна тривога віяла від навчителів, обплутувала липким павутинням учнів, пускала отруйні побіги в душах «вовків». На кінець, всі встали стривожені, зворохоблені, неспокійні. Всенький день борні пройшов напружено та тривожно. Навчителі раз-пораз поглядали на Велеяра, а той сливе цілісіньку добу никав по валах, вилазив на вартові вежі, оглядав ворота. Неясна тривога літала в повітрі, й люди все вбирали, заражаючись поганим духом неспокою.

Дажбог вже правував колісницею на ночівлю, коли волхв, находившись за день, присів на сприсьбу біля терема. Сьогодні, охоплений неясним чуттям, обходив сливе все господарство – побував на валах і сторожових вежах, заглянув у зброярню, обдивився курені, подивився на борню воїнів Роду. Лише до Священного Гаю не ходив – не хотілось турбувати «вовків». Нехай собі – всі й так стривожені – постерегли настрій волхвів. Тепер просто сидів й дивився, як в шаплику для вмивання бавились дрібні горобчики, пронизливо цвірінькаючи й войовниче нашорошуючи пір’ячко. Кривавий багрянець поступово розповзався крайнебом, коли зі сторожової вежі почувся тривожний гук.

  • Почалося – перед очима раптом з’явилася дідова хата і почувся гидкий сморід вогкого згарища й паленої плоті

Стріпнув головою, й за мить, дерся драбиною на верхівку кутньої сторожової вежі.

- Гляньте, пане, чи не князь з походу вертається – вартовий махнув рукою туди, де звивиста вулиця майоріла між древами



bisurkan

Відредаговано: 03.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись