Стіна 2

Стіна 2

Наче ніщо не змінилося з того  часу, як ми бачились в останнє.  Я більше не хочу дивитися на неї та робити вигляд , що  нічого не трапилось. Трапилось .  Вона стала забагато часу проводити зі мною . Забагато її стало поруч . Вона поруч коли я п’ю каву. Вона поруч коли мене взагалі там нема. Вона скрізь. Вона стала рамкою мого життя. Якого дідька я взагалі пишу про неє ?! Нащо воно ?!  Її треба здихатись. Ось якого висновку я прийшла.  ( Ну нарешті ! )

Крім сонця більше ніхти не заходив. А воно мені це підказало. Я завжди прислухаюсь до сонця.  Я люблю його.

… Сиділа навпроти  та чекала.  Ось знову я відчуваю її наближення . Думками віганяю.  Наче тиша навкруги . така тиша , що закладає вуха.  Мені здається , що в мене зараз лусне мозок.  Тишу ламає шалений скрежіт металу. Звук стає сильнішим  и ближчим.  Тепер я відчуваю напруження саме через  це.  Вона нерухома .  Скрежіт не вчухає .  Він стає сильнішим і могутнім. Тепер він головний дійства . Я напружуючи очі намагаюсь дивитись уперед і не зусереджуватись на тутешніх звуках.  Так , в мене виходить . Я дивлюсь  уперед.  Хвилі  проносяться скрізь мене та вискочують . Мені ніщо не заважає. Я  повільно піднімаюсь у повітря .  Я балансую між шаленими хвилями  цього  пекельного кашмару,  який нагадую чито вибух атома або ще щось таке,  та сонцем. Світла нема. Проміння жодного. Навкруги шум та порожнеча.

 Я наближаюсь уповітрі до неї. Обома руками торкаюсь її. Вона холодна . Всім тілом намагаюсь упертись в неє. Вона таки холодна!  Я притуляюсь обличчям  до неї. Лівою щокою, лівим вухом. Я нічого не чую. Вона німа  та пуста . Там , за нею нічогісенько нема. Я відчуваю колотання власного серця. Я втрачаю рівновагу та падаю. Падаю крізь неї. Падаю по той бік цієї клятої стіни! Але ж там нічого нема! Я поринаю у темну порожнечу. Здається  тепер я не знайду вороття .  Я роблю повний оберт навкруги.  З’являється щось схоже на світло. Тонесенька стрічка наближається до мене та починає кружляти поруч. Я намагаюсь вхопити це. Воно зникає. Я опиняюсь  на підлозі перед стіною упершись у неїї головою.

Здається в мене гуля біля правого вуха. Мене це приводить  у сказ. Я піднімаюсь на ноги та починаю лупцювати по стіні. З кожним моїм ударом я відчуваю прилив енергії. Мене це заводить . Кожен мій крок супроводжується шаленим  гуркотом . Здається знов щось десь вибухнуло. Я не зупиняюсь. Мої удари стають більш упевненими . Я що сили лупачу по ній. Здається відлетіло перше каміння. Я наповнююсь світлом та ще міцніше ударяю. Так, ще шмат стелі відлетів.  Я не відчуваю болю. Мої руки міцні та сильні. Без єдиною подряпини. Я роблю удар, і ще, і ще, і ще…

З’являється стрічка ,яку я бачила у порожнечі та не змогла вхопити. Тепер вона сама лине до мене.  Від стіни залишилась лише груда зламаного каміння .

Навруги забагато світла і квітів. Я повна сил лежу на підлозі . Крізь мене проходить  Всесвіт .

23/10/2017