Стіна

Стіна

Вона була білого кольору . Я сиділа навпроти та дивилося їй  впритул. Широка .  десь   2 на 5 метрів. Вона якоїсь миті почала наближатися до мене.  Та ось я знову бачу її на звичайному відстані. Велика . Чиста . Проте не прозора . На ній могли б бути розташові квіти . Багато квітів. Червоні піони, великі ,рясні. З неменш великим листям.  Трояндам також тут місця хватить . нехай це будуть  великі білі та рожеві троянди, довжиною з метр. ( Такі зазвичай хлопці дарують своїм коханим дівчаткам.) Я не знаю, може сюди Сонечко ще позвати? Нехай воно своїм світлом гріє ці квіточки .

Звідкілясь з’явилась якась комаха. Велика така. Чорна чи то темно-коричнева. Довгі крильця . Полупрозоре зелене тільце. Ні! Їй тут не місце! Вона усе зіпсує! Геть!  Комаха зщезає.

Знов велике чисте біле полотно . Знов на ньому  з’являються  зпочатку  піони , потім троянди. І сонечко.

З появою сонця у моєму життя так багато чого здійснилося. У мене розквітнули саме ці троянди метрові.  Проте вони були вкриті великими голками . і ні що не моглося їх відірвати.

Іноді Солнце ховалося за хмарами, але зараз їх не було. Ні однісінької!

Знов прилетів великий жук. Та невдозі його не стало видно. Потім як з’ясувалося ,  він заховався у пелюстках бутону троянди.

Несподівано пішов дощ. Вода стікала навкруги. Усе наповнувалос ь  стрімко водою. Я боялась захлиснутись . на превилике здивування я могла дихати під водою. Ковтаючи чи то воду  чи то повітря яке ще було у ній , я відчувала легке збудження та прилив сил.  Раптом усе зникло. Не бачу сонця . Не бачу квіти. Лише одна вода навкруги. І я дихаю в ній. Як мені це вдається? Я не можу відповісти.. Я намагаюся встати, проте падаю уперед на коліна. Вода мене штовхає уперед.  І я вже не падаю а пливу. Пливу у цей білий простір розміром  2 на   5 . І я вже своїми рухами малюю квіти, сонце, комах…  а вони не з’являються. Я засмучуюсь . Намагаюсь повернутися у першу позицю. Так . Наче сиджу. Навколо тиша. Вона знов наближається та відступає водночас. Вона переді мною.  Вона абсолютна чиста та на ній нічого не має.

Так . Це звичайна стіна моєї квартири . Іноді я дивлюсь на неї і  ми наче  спілкуємося . Проте вона ніщо мені сказати не може. Там ,за нею нікого не має. Вона лише тут зі мною. Я єдине що вона має. А я фантазую та розмальовую її своіми думками…. І вона наче  наповнюється   якимось змістом. Може коли небуть  з іншого боку таки хтось,   з’явиться у неї.  Ну хочаб хай це буде моєю фантазією.

Бай!

21/10/2017