"Стьопчині розповіді"

Розмір шрифту: - +

Остання таємниця.

Минуло більше ніж місяць з часу відвідин Нагірного гостями з Франції. Стьопа повернувся до міста і пішов у школу. Зустрівся зі своїми однокласниками. Багато з них були в курсі його літніх пригод, в основному завдяки публікаціям Альбіни в «Інстаграмм», де Стьопка був відзначений на світлинах.
У художній школі, купа його малюнків викликала сенсацію. Ніхто так детально не зміг зобразити у фарбах свій відпочинок. В основному діти малювали морські пейзажі, парк, себе й своїх рідних на різноманітних курортах, або на святкуванні днів народжень. На відміну від них, на Стьопиних акварелях були зображені його нові друзі та їхні пригоди.
Вчителька довго й уважно розглядала його роботи. Деякі вона відклала в бік, а деякі залишила на столі. Потім удвох зі Стьопою вони розбирали його помилки. Спочатку Стьопа хотів було обуритися, але прислухавшись до порад Оксани Петрівни, зрозумів, що вона не просто чіпляється, а дійсно вказує на його огріхи. До того ж ці помилки була змога виправити. В одному місці потрібно було додати тінь, в іншому чіткіше промальовувати об'єкт. Зауваження до кольорової гами змінювали поради щодо складання композиції. Після закінчення співбесіди, Стьопка щиро подякував сувору вчительку. Він записав всі її поради й зауваження, щоб удома виправити помилки. Відібрані акварелі, Оксана Петрівна запропонувала направити для участі в конкурсі до Києва. Стьопка ледь стримався, щоб не застрибати від радощів.
У басейні, літні тренування хлопчика теж не залишилися непоміченими. Його тренер після трьох контрольних запливів уважно подивився на вправного плавця.
— Стьопа, а ти літо, де провів?
— У бабусі з дідусем в Нагірному.
— Тренувався?
— Майже кожен день. Там річка та озеро. Ну, я з друзями просто купався, а потім коли вони на березі сиділи, плавав по вашій системі. Вранці теж кожен день виконував дихальні вправи й розминку.
— Пречудово, — посміхнувся тренер. — Хочу тебе потішити. Ти юначе автоматом переходиш в іншу групу. За своїми показниками, ти виконав норматив по першому юнацькому розряду. Вітаю! Готуйся, у листопаді поїдеш на змагання.
Стьопка стримав свої обіцянки дані Олесі. Кожен день вони спілкувалися з дівчинкою по скайпу. Ділилися новинами. Своїми успіхами. Олеся серйозно зайнялася вивченням англійської. Щоб не відставати, Стьопка й собі звантажив кілька уроків, які йому порекомендувала Олеся. Тепер в їхніх розмовах можна було почути частину фраз які вони проговорювали англійською. Іноді Олеся виправляла його, але Стьопка не ображався. Старанно повторюючи слова, він виправляв вимову і вчився правильно будувати речення.
***
Нарешті прийшов довгоочікуваний день 21 вересня. День осіннього сонцестояння випав на будні. Стьопин тато відпросив його в школі, не дивлячись на те, що мама спочатку була проти. Поцілувавши маму в щоку, тато посміхнувся і погладив її по голові.
— Котюня, це було б нечесно щодо Стьопи. Погодься, що саме завдяки йому та Олесі, ми отримали змогу змінити наше життя. Адже вони перші виявили висохлий підвал, покликали туди своїх друзів. Знайшли показник.
— Санька, та я все розумію. Але займайтеся ви самі далі цією темою. Ця справа для дорослих. Йому ж вчитися потрібно. А ти його смикаєш ..., — спробувала заперечити мама.
— Поїдемо з нами й ти все сама зрозумієш. Адже завдяки Стьопі з'явився новий напрямок у роботі. Ми перестали рахувати гроші від зарплати до зарплати. У нас з Гаріком, така цікава справа! Та багато чого змінилося! А які в нас з синою зараз теплі стосунки. Ми розмовляємо про всі наші справи. Радимось. Я почав його навчати роботі з графічними редакторами.
— Добре, ми з Кріс, приєднаємося до вас. Ти правий. Багато що змінилося. Але одне залишилося без змін. Я як і раніше тебе кохаю. Ні, не як раніше, а по-новому. Я рада, що у тебе все вийшло, і завжди в це вірила! Навіть коли все здавалося летіло шкереберть.
— От і чудово. Любка моя, — тато знову поцілував маму в щоку, а вона засміялася.
Побачивши, що Стьопка стоїть у дверях кухні й уважно прислухається до їх-ньої розмови, мама показала синові язика. На її обличчі з’явився бешкетний вираз. Обхопивши тата руками за шию, вона ніжно поцілувала його в губи. Стьопка показав мамі - клас і зраділий майбутньою подорожжю пішов до себе в кімнату збирати речі.

***
В черговий раз учасники пошуків зібралися в графській садибі. Приїхали всі напередодні знаменного дня. Вірніше не всі. Археологи нікуди й не виїжджали. Вони так і стояли табором біля особняка в старому парку. З вечора приготували все необхідне для проведення досліджень з мапою та старовинними реквізитами.
Вранці діти й дорослі з нетерпінням зібралися в невеликій кімнаті нагорі особняка. Професор пояснив, чому вибрав саме це приміщення.
— Дах особняка, судячи за старими світлинами та гравюрами, був пласким. Тому ми з моїми колегами міркуємо, що ця кімната найбільше придатна для нашого дослідження, бо вона правила графу за кабінет.
На столі розклали точнісіньку копію мапи знайденої в Козацькому залі. На місце Чигирина поклали монету із зображенням Богдана Хмельницького, поставивши зверху гетьманську печатку. Поєднали мітки. Карту зорієнтували на північ по верхньому зрізу. Всі застигли в очікуванні. Ось сонце піднялося над обрієм і почало свій шлях по небосхилу. Щось спалахнуло, блиснуло всередині руків’я печатки. У мапу вперся тоненький промінь світла. Настільки тонкий, що по товщині своїй він не перевищував і кінського волоса. Промінь повільно рушив по мапі, залишаючи на її поверхні тонкий коричневий слід, пропалюючи папір. Приблизно через годину промінь так само раптово зник.
Вчені знову провели приготування. Цього разу печатку встановили на османську монету, розташувавши її на позначці Константинополя (Стамбула). Почали чекати. Щоб було не так нудно, професор знову почав розповідати про козаків, про їхні традиції та звичаї. Як був влаштований їхній побут, як відбирали та приймали в козаки. У який спосіб розподілялися посади. Слухаючи його розповіді, присутні не помітили, як минув час. Мовчки, швидко пообідали.
Несподівано знов тонкий промінь світла побіг по мапі, малюючи риску. Вона перетнулася з першої.
Після цього потягнулися самі виснажливі години чекання. Всі з нетерпінням поглядали на небосхил, як би підганяючи сонце швидше схилитися до обрію. Нарешті промінчик світла знову почав свій шлях по мапі. Він перетнув першу риску, в тому ж місці де вона зійшлася з другою. Зітхання полегшення вирвалося у всіх присутніх.
— Ура! Скарб! Ми знайшли скарб Хмельницького! Даєш скарби! — заволав Санька, стрибаючи на одній нозі.
— Ще не знайшли. Зараз ми тільки дізналися місце їхнього можливо зберігання, — посміхнувся професор.
— Так треба їхати копати! — не вгамовувався хлопчик.
— Санька, це не так просто. Я ж казав вам, що ми не шукачі скарбів. І для нас в першу чергу цікаві не золоті монети, прикраси, а документи, раритети, предмети побуту. Ми вивчаємо історію нашої країни, а не історію монетної справи. До того ж нам потрібно буде узгодити свої дії. Затвердити план розкопок, отримати відкритий лист і тільки після цього, починати археологічні дослідження.
— Ну, так це до весни морока розтягнеться ..., — розчаровано протягнув хлопчик.
— Ти правий. Раніше наступної весни ми розкопки не почнемо. Але я радий, що ми визначилися з місцем. Судячи з усього, скарбниця і бібліотека Хмельницького, приховані від людських очей в підземному ході, який пов'язував Суботін і Чигирин. Про це складено чимало легенд. Але схоже, що ми отримали підтвердження. Тому всім потрібно запастися терпінням.
— Легко вам казати. Аж до весни чекати ...
— Нічого. Вам є чим зайнятися. Відкриття експозицій в обласному музеї, в школі. Вивчення мов. Через тиждень тут почнуться будівельні роботи. Крім цього ти ж школи не кидаєш? Ось і займайтеся. Вчіться. А у вільний час збирайте матеріал, приїжджайте до нас в університет. Ми завжди вам будемо раді. Разом все підготуємо.
— Так це зрозуміло, — махнув рукою Сашко. — Але зараз було б цікавіше.
— Терпіння друже мій Сашко. Це теж потрібно в собі виховувати. Не всі бажане в вашому житті будуть стрибати вам до рук, або стелитися під ноги. Деколи доводиться чекати. Іноді не один рік. Але головне не відступати від своєї мети, не втрачати віру у свою мрію. Багато хто на цьому зламався, зневірившись. Вони так і залишилися ні з чим. Дуже мало хто спроможний, втілити свої дитячі мрії в дорослому житті. Але у вас є така можливість. Я не сильно розумно сказав? — посміхнувся Юрій Юрійович.
— Ні, професор, все зрозуміло. Дякуємо вам за допомогу, та за ті знання якими ви з нами поділилися, — Улянка підійшла до вченого й обнявши поцілувала його в щоку.
Разом загомоніли всі, обмінюючись думками й висловлюючи своє захоплення з приводу розгадки таємниці козацьких скарбів. Зібравши папери та інструменти, почали спускатися до низу.
Незабаром у кімнаті залишилися Олеся, Санька, Стьопка та Улянка. Обійнявшись, вони мовчки дивилися як занурюється в сутінки ліс, на далекі вогні Нагірного. На стрічку хмар які вишикувалися на обрії та здалеку нагадували верхів’я гір вкритих снігом. Вони згадували про свої пригоди, про рибалку, про те, як опинилися одні на острові посеред озера. Згадали ведмедя і витівки БАДів. Згадали, як вперше побачили козацькі клейноди, як танцювали у вестибюлі графського особняка. Стьопка та Олеся згадали свій перший поцілунок і теплоту в душі, коли обмінювалися вінками, або сиділи на містках, бовтаючи ногами над водою і злегка торкаючись плечима ...
— Все-таки молодці твої батьки Степан, що привезли тебе на літо до нас в село! Незабутнє було літо! — Улянка повернулась до друзів.
— А скільки ще пригод попереду? — примружився Санька, та цокнув язиком.
— Ти маєш рацію Рудий. Попереду у нас усе життя. Але це літо все одно буде незабутнім. Після нашого спуску до підвалу все змінилося. Адже це Олеся і Стьопа першими побачили, що пішла вода.
— А ти нас сюди привела трави збирати.
— А якби ведмідь не зламав пасіку і не вліз до Дарини у полуницю, ми б з Олесею не познайомилися.
— Коротше - всі рук доклали. Ось я і кажу - це літо буде незабутнім. І це чудово!
Взявшись за руки вони обережно спустилися до низу і вийшовши з особняка збігли мармуровими сходами до рибацького будиночка. У вогнищевій ямі палало багаття і над вогнем пахкав паром старий закопчений чайник.
Ворон Максиміліан, провів дітей теплим поглядом, сидячи на верхівці високої смереки. Передбачення збувалося. ... Довго садиба буде стояти в запустінні. Але прийдуть сюди діти та люди зі знанням. На місці старого будинку з’явиться новий. І стане він місцем зцілення і джерелом здоров'я для нащадків козаків, які здавна населяли цю землю і боронили свій край від ворогів ...



Andris Lagzdukalns

Відредаговано: 23.11.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись