Історія до кави

Розмір шрифту: - +

Світланка, техніка та хлопці

  Дитинство й перші шістнадцять років нашої Світланки пройшли в селі. Тільки не варто одразу уявляти, хатину край села, туалет на вулиці і душ тільки літом, а ще корів, свиней, курей і гектар городу. Хоча останні чотири пункти можете уявляти, бо що було, то було, а от жила сім'я Світланки в трикімнатній квартирі зі зручностями, таке собі модернізоване село. Дитинство та юність дівчини припало на період розпаду СРСР, перебудови та буремні дев'яності, хоча як дитині, їй ці слова ні про що не говорили, тоді як старше покоління, тяжко зітхає і насуплює чоло, бо той хто пройшов через ті всі негаразди, той розуміє. А для тих, хто був як Світланка, а той зовсім ще не народився, знайте, було тяжко. До чого я це все розповідаю? Просто, тоді і зараз, в плані техніки, дуже відрізняється. Наприклад, тоді, стаціонарний телефон був у двадцяти людей на вісімсот душ, що проживали в селі, а зараз, мобільний є навіть у першокласника. Тоді, канали в телевізорі перемикалися поворотом спеціального реле зі специфічним звуком клац, клац, а зараз, лежиш собі зручненько на дивані і тільки пальцем по пульту - тиць, тиць.

  Саме пульт з оцим "тиць, тиць" стало колись причиною великого сорому в житті Світланки. А сталась ця історія, коли Світланці було дванадцять. Поїхала вона якось до бабусі в місто, відпочити від сільських буднів і таке буває в нашому житті, адже більшість дітей їде в село до бабусі відпочити від міста. Цю гідну у всіх відносинах жінку звали Ніна Матвіївна і жила вона у двокімнатній квартирі, в дев'ятиповерховому будинку. На п'ятому поверсі жила бабуся, а хлопець, який дуже подобався дівчині на третьому. Хлопець той був гарним, мав блакитні очі і світле волосся, а ще чарівну посмішку, від якої серденько нашої героїні починало битися в рази швидше. Вадим, а саме так звали третє кохання Світланки, займався спортом, був вихованим і дуже компанійським, а ще він ніколи не дивився на неї так зверхньо, як інші друзі брата, бо були старші від неї аж на три роки.

  Якось запросив Вадим в гості Світланку і її брата, хоча правильніше буде сказати брата і Світланку, але дівчинкі було приємніше думати, що перший варіант є істиною, що не підлягає сумніву. Прийшли, Вадим, як справжній господар і просто вихований хлопець, запросив гостей до вітальні та запропонував чаю з солодощами. Звісно, Світланка з братом погодились, хто ж у дванадцять і в здоровому глузді відмовиться від солодкого. Зручненько вмостившись на дивані та насолоджуючись шоколадною цукеркою, дівчина спостерігала, як Вадим взяв до руки пульт, направив його на телевізор та робив оте - "тиць, тиць" перемикаючи канали один за одним. Скажу на захист Світланки, вона знала що таке пульт дистанційного управління і мала уявлення, як він виглядає, але в "живу" бачила його вперше, так само як і його роботу, але старалася не подавати вигляду, що це щось незвичне для неї. Тобто поводила себе так, щоб щастя її серця, нізащо не подумав, що вона якась неосвічена селянка. Того що селянка Світланка не соромилась, а от своєї неосвіченості в технічному плані - дуже.

  Тому, коли Вадим, запропонував їй самостійно вибрати канал для перегляду, Світланка з незалежним виглядом взяла пульта до рук, навела його на телевізор та почала тиснути на кнопочки і яке ж було її здивування, коли вона тисла, а канали не перемикались, знову, знову і знову. Перша думка, яка змусила сердечко тріпотіти, а долоні зробити вологими - "Зламала! А коштує пульт напевне не дешево." Вадим, як справжній джентльмен, помітивши, що у юної панянки нічого не виходить, вирішив допомогти, підійшов і просто перевернув його іншою стороною. Друга думка, яка змусила розфарбувати обличчя Світланки в яскравий червоний колір була: "Як же соромно!". Але саме в цій ситуації, дівчина, хоча було їй всього дванадцять, вчинила як справжня жінка, тобто удала, що саме так й повинно бути і з незалежним виглядом промовила: "Мені подобається саме ця передача". І нічого страшного, що там йшли новини, можливо дівчину дуже цікавила політична ситуація в країні та конфлікт на близькому сході. Хай, Вадим бачить, яка вона освічена дівчина.

   Друга неприємна ситуація зі Світланкою сталася, коли їй було вісімнадцять і вона навчалась в університеті. Якось прогулюючись ввечері по вулиці, вона побачила Ігоря, хлопця зі свого села, який вчився в тому ж університеті, що й Світлана, але був вже на четвертому курсі, в той час як дівчина на другому. Побачила, зраділа і вирішила наздогнати, адже завжди приємно побачити знайоме обличчя, обмінятися новинами та й просто запитати, як справи. Вирішила, наздогнала, прилаштувалася з лівого боку від хлопця і привіталася, Ігор також привітався. Світланка почала розповідати, як вона була рада його зустріти, запитувала як в нього справи. Хлопець відповідав, хоча якось не в тему та й питання ставив дивні, але на радощах дівчина не звернула на це увагу, тому почала розповідати йому про свої справи.

   Який же то був сором, коли Ігор підняв руку, щоб поправити чорний дріт навушника в правому вусі, якого зовсім було не помітно в темну пору на темному одязі й продовжив розмову в малесенький мікрофон. Ця технічна новинка стала популярна лише на початку року і тому її мали не так вже й багато знайомих в оточенні Світланки, точніше, Ігор був другим, кого дівчина бачила з цим пристроєм. В цій ситуації наша героїня скористалася тактикою, яка не підвела її шість років назад, а саме удала, що саме так і повинно бути. Зупинилась на декілька секунд, ніби щось хотіла знайти в сумочці, а Ігор пішов собі так і не помітивши, що в нього була реальна співрозмовниця, що вберегло Світланку від ще більшого сорому. Потім, йдучи до гуртожитку, вона дивувалась збігу в житті, бо підійшла до хлопця і привіталась саме в той момент коли він почав розмову по телефону, і на її привітання він відповів привітанням, але воно було адресовано іншому співрозмовнику.

   З усього цього Світлана винесла для себе два корисних уроки: перше, не соромитись просити допомоги, якщо чогось не знала і друге - в будь-якій не зрозумілій ситуації, зберігати спокій і удавати, що саме так і повинно бути.



Іра Молдавська

Відредаговано: 26.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись