Історія духів: Початок

Розмір шрифту: - +

Розділ 7

Незабаром, коли ще трохи каменю було взято з глибин морів, Микита приступив до виготовлення восьми речей.

– Бажано, – сказав Микита, – щоб це були невеликі речі, які можна одягти або причепити на одяг.

– Зрозуміло, – кивнули духи.

– Почнемо з Білої Кішки, – Микита подивився на неї. – Чого бажаєш?

– Обруч, – відповіла Кішка. – Для волосся. А ще можна причепити туди щось схоже на котячі вушка.

– Обруч з вушками? – здивувався Вовк. – В тебе ж і так є вушка? Доволі дивно…

Згодом обруч з вушками був готовий.

– Тепер ти, Лемуре, – сказав Микита.

– Браслет. Смугастий, якщо можна.

Незабаром і він був готовий. Бджілка замовила брошку, яка була у вигляді бджілки, через що Кажан трохи засмутився, адже він хотів собі брошку з кажанячими крилами. Але Микита виготовив кожному свою брошку.

Вовк замовив собі підвіску: просто вовчий зуб на шнурку. Білочка попросила зробити кулон у вигляді горішка. Ну а Ворон сказав, щоб йому зробили чорного капелюха з воронячими пір’їнами. Залишився Богомол.

– А можна, щоб це була зброя? – запитав він.

– Дивлячись яка, – відповів Микита. – На виготовлення великої зброї нам не вистачить часу.

– Бумеранг, – тихо сказав Богомол. – Нехай це буде бумеранг.

– Хороша ідея, – похвалив його Микита.

Незабаром всі вісім предметів були готові. Обруч, браслет, дві брошки, підвіска, кулон, капелюх і бумеранг.

– Тепер ви маєте взяти свій предмет, щоб пов’язати себе з ним, – сказав Микита світлим духам.

Всі взяли свої предмети. Кожен дух відчув щось таке, ніби його енергія і енергія предмета поєднались. Хтось відчув тепло, хтось сказав, що аж мурашки по шкірі пробігли, а хтось відчув щось таке, що не можна було описати.

Ніч закінчувалася. Всі втомилися і їх зморив сон. Кажан вирушив на прогулянку, доки не настав світанок.

Вдосвіта Микита прокинувся першим від шуму крил Кажана, який повернувся зі своєї прогулянки і тепер примостився на карнизі, щоб ще трохи подрімати. Микита підійшов до дверей, щоб впустити в хату свіже повітря. Але не свіже повітря ввійшло до хати: за порогом стояла Клара і лукаво усміхалася.

– А я якраз постукати хотіла, – сказала вона. Клара була одягнена в пишну довгу сукню зі стрічками і довгими просторими рукавами. Її волосся було довге й розпатлане, а очі хижо зиркали з-під чуприни, що спадала на лоб.

– Дивно, як для манер темного духа, – здивувався Микита. – Хіба що ти своїм стуканням хотіла вибити мені двері. Ну що ж, заходь, я давно чекав на тебе.

– Зачекався? – Клара, сміючись, ввійшла до хати. За нею ввійшло ще сім якихось темних духів, серед яких були й Пацюк, Цап і Лисиця.

– Авжеж. Смерть не хотіла мене забирати. Каже, що я не виконав якесь своє призначення.

– Нічого, зараз ми його виконаємо, – сказала Клара, і в її руці зблиснув ножичок.

Клара підійшла до Микити і взяла його праву руку.

– Про всяк випадок, – голосно мовив старий, – від серця кров тече по артеріях.

– Я знаю, – сердито прошипіла Клара, – Я добре біологію в школі вчила.

Микита усміхнувся. Цими балачками він намагався розтягнути час, щоб світлі духи встигли прокинутися. І це подіяло: на галас у вітальні прилетіла Біла Кішка і накинулася на Клару.

– Я не дозволю! – пронизливо нявкнула Кішка, поваливши Клару додолу.

Від шуму прокинулися й інші сім духів.

– А я тільки встиг заснути, – сонно пробурмотів Кажан.

Клара скреготнула зубами.

– Ну, нічого, зараз ми й вас позбудемось, – проказала вона. – Усім взяти скриньки!

Кожен із темних духів узяв у руки скриньки з к’яуду. В тому числі й Клара тримала одну скриньку. Біла Кішка ледь встигла дістатися до свого обруча, як скриньки засвітились сліпучо-зеленим сяйвом, і її затягнуло в скриньку, так само, як і всіх інших світлих духів. На щастя, кожен тримав свій предмет, але ніхто з темних не помітив, що тепер в скриньці, яку вони миттю закрили, лежала якась річ.

Клара поставила скриньку на землю.



Juli Pencil

Відредаговано: 15.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись