Історія духів: Початок

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

А в той час Микита встиг взяти в руку камінь к’яуд, який вони приготували для Клари.

– Сюрприз, – усміхнулась Клара, повільно розвертаючись до Микити. – А тепер займімося тобою.

Але як тільки вона розвернулась обличчям до старого Микити, її засліпило зеленаве сяйво, яке випромінювалося з каменю, який тримав Микита. За мить Клара була вже в камені.

– А це сюрприз для тебе, – усміхнувся Микита.

Темні духи, як тільки побачили, що їхня повелителька зникла, одразу ж порозліталися хто куди. Микита усміхнувся – темні духи, мов пацюки, які втікають з корабля, що тоне.

Чоловік рушив до річки. Там, де був скелястий берег, Микита кинув камінь. Тепер його там ніхто не знайде, адже він чудово підходив по формі та кольору до інших каменів.

Саме тоді він побачив, що до нього вже прямувала Смерть.

– Привіт, дорога Смерте, – привітався Микита. – Довго ж тебе не було.

Старий сів на один із каменів.

– Ну, привіт, Микито, – привіталась Смерть і поправила свій каптур на голові. – Здається, ти вже виконав своє призначення.

– Саме так. Ну, що ж, забирай мене, коли прийшла.

Смерть усміхнулася. Душа відділилася від тіла Микити, яке тихо впало на берег річки, мов непотрібна ганчірка.

– Ой, який же я старий і негарний, – буркнув Микита, поглянувши на своє тіло збоку. – Жалкую вже, що я не тримав дзеркала в себе вдома.

– А ти, до речі, міг би бути світлим духом, – мовила Смерть, злітаючи разом з Микитою до неба, де була Кришталева брама. – Проте, час в тебе ще є, щоб подумати.

– Я не хотів би порушувати законів, які склала моя знайома, – твердо мовив Микита.

– Її закони вже й так давно порушені. З того часу, як світлі зникли, всі – і темні, і нейтрали – будуть літати на землю. З часом це стане звичкою.

– Все одно, нехай буде так, як буде. В мене і батько, і дід, і прадід стали нейтралами.

– Як забажаєш. Не мені вирішувати, яким духом ти будеш. Ну що ж, бувай, мені пора.

– Бувай. Гарного тобі дня.

Смерть відлетіла. Але раптом Микита дещо згадав.

– Постривай! – крикнув він Смерті. Вона зупинилась.

– Ти щось хотів?

– Так. Я можу в тебе дещо попросити?

Смерть кивнула.

– Ті вісім скриньок… Ти можеш їх кудись сховати? Думаю, ти знаєш, де буде краще.

– Добре. Я сховаю їх на острові, який скоро стане курортним. Підійде?

– Авжеж. Чудово, – Микита усміхнувся.

– А знаєш, – промовила раптом Смерть, – племінниця брата твого далекого правнука буде бачити духів. Так само, як і ти.

– Невже? А я думав, що я останній, хто має такий дар.

– Ні, ти не останній. Все, мені пора. Бо в Смерті набагато більше роботи, ніж здається на перший погляд.

Микита кивнув і подався до Кришталевої брами. Він став блакитного кольору і полинув до своїх друзів, родичів та знайомих, які вже його дійсно зачекались.

Смерть виконала свою обіцянку і вісім скринь чекали свого часу на певному острові.

Липень - серпень 2018



Juli Pencil

Відредаговано: 15.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись