Історія однієї Русалки

Розмір шрифту: - +

Початок

Історія починається з невеличкого містечка Терт. Воно знаходилося біля узбережжя. Красивий краєвид. Якщо не звертати уваги на бари та барделі. Високі кам'яні гори, великі поля, які вкриті польовими квітами і синє море, яке вабить.


Туди завжди припливли різні моряків та туристи. Одного разу навіть генерал головного порту Імперії, приплив.
Зими були спокійні. Мало хто припливав. Море сильно бушувало в цей період. Було так тихо що здавалося що ніхто тут не живе.
На окраїні міста жила сім'я. Матір Елізабет, батько Джордж, та двоє дітей, Рік і Марія. Рідко хто створював сім'ю тут, бо це не райське містечко. Минуло декілька років і їх важко тепер назвати сім'єю. 
Джордж вже років як п'ять не був у домі. То у далекому плаванні, то у барах і барделях. Елізабет була красивою жінкою. Висока, струнка, гарна на обличчі. Коли Джордж пішов, вона його чекала. Минуло півроку потім рік. Вона зрозуміла що він більше не вернеться. Кожного вечора жінка почала приводити різних чоловіків у дім.
Рік зненавидів це місто. Вважав що людського тут вже нічого не залишилося. Тільки грязь і гнилі люди. 
- Марія. - одного вечора брат звернувся до своєї юної сестри. Вона була схожа на матір. Висока, струнка, мала довге чорне волосся і темно-карі очі.
- Що, Рік? 
- Я, хочу дещо тобі сказати. Я, вже не можу жити тут… Ці люди… Це місто… Воно нам більше не дім. Марія, вечором, я відпливаю. Ти зі мною?
- Рік, а як же мама? Ми її тут покинемо? - в очах з'явилися сльози.
- Знаю це важко. Вона нас кінула так само як і батько. - брат підійшов до сестри, взяв її руки у свої - Вона хоч і приходить у цей дім, але не до нас. Ти це розумієш, я знаю. Хоч і надієшся що вона прийде як раніше, зготує вечерю і покличе до столу… Марія це вже все в минулому. Нам потрібно рухатися вперед. Я, не хочу залишати тебе тут. Пливи зі мною.
- Я, не можу… - дівчина сіла на підлогу. - Я її люблю. Хто як не я подбає про її.
- Марія… Пливем зі мною. Це все в минулому.
- Рік, я не готова зараз. Не можу. - сестра відпустила братові руки.
- Марія?
- Коли припливеш, дай мені звістку.
З того моменту пройшов рік. Джордж так і не появився у домі. А матір Елізабет і далі пила, і приводила різних чоловіків. Марія і досі чекала вістку від брата. Все частіше вона жаліла що не попливла з ним 



Elonor

Відредаговано: 23.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись