Стрімер

Розмір шрифту: - +

Розділ 25.

Зізнаюсь, мені самому було не по собі, коли ми зайшли в С2. Я бував тут і раніше — сірі зони завжди тягнули мене до себе, ще змалку. Проте у фавели я не спускався. Але все колись буває вперше. По карті нам спочатку потрібно пройти Лос Камарадос. Контрабанда, наркоторгівля... Подумавши, я вибрав шлях через їхні території. Плутон міг просто пограбувати рас, або віддати на вечерю своєму ватажку: Ілаю третьому, старому Носферату. Шабаш кинув би на нас всі сили в кращому випадку просто б шавидко вбив. Залишались лише Лос Камарадос і Варги. Проте до варгів треба ще дійти.

Ми спускались повільно. Третя година дня, а йти нам ще далеко. Це лише згори друга сіра зона виглядала невеликою. Варто було підійти ближче до фавел і розміри території тебе не на жарт вражали. Хатини, що викликали б жах в архітекторів, тримались одна біля одної. Кілька місцевих з автоматами на дахах вороже косились на нас.

- Не дивіться на них. Особливо це стосується тебе, — суворо глянув на Валерія.
- Та зрозумів я, — пробурчав той. З дверей однієї з будівель вийшов інфант. Він теж не виявляв особлиаої радості з приводу чужинців. Тіло без шкіри раз у раз покривалось димом та іскрами.
- А він не нападе? — прошепотів Ігор.
- Хотів би, то вже б напав. Якщо в нього запалають долоні, тоді варто тікати.

Попри нас пробігли діти. Кілька людей, двійко вовкулак покритих сірою шерстю, та один з сірою шкірою, від котрої йшов пар. Маленький джин. Ми провели їх поглядами. Ось де немає расизму. Ці діти не ділитимуть одне одного на раси. Це могло б втішити, якби не факт, що для них дожити до повноліття це вже успіх. А для нас було помилкою відволіктись на них.

Валерій перший помітив трьох стрілків, що цілились в нас з автоматів. Короткострижені, в шортах та майках. На тілі та обличчі жодного вільного від татуювань місіця. Позаду до нас на чотирьох йшов вовкулака.

- Що ви тут забули? — прогарчав вовк.
- Ми шукаємо проходу.
- Тут його немає, — вовкулака був все ближче.
- Я думаю є.

Краєм ока я помітив, як Ігор дістав пістолет. Він став так, щоб Валерій був захищений від людей з автоматами. Я ж намацав прикріплений до зап'ястя меч.
Вовкулака зупинився, принюхався.
- Ви мисливці?
- І так і ні.
- Фрілансери?
- Частково.

На даху з'явилось ще кілька стрільців. В мене до того ще не цілились з такої кількості зброї.
- Звідки нам знати, що ви не шпигуни?
- Ми все ще живі.

Вовкулака загрозливо загарчав, готуючись стрибнути. В цей момент з однієї з домівок вийшов джин. Виглядав він багатше ніж решта камарадосів.

- Гекторе, — Тихо звернувся до вовкулаки. — Дай їм пройти.
- А раптом вони шпигуни? — огризнувся той.
- Перестрілка нам не вигідна. Хтозна, скількох вони заберуть з собою в могилу. Куди направляєтесь, панове? — звернувся до нас джин.
- В музей.

Джин почухав лису голову. Глянув на вовкулаку.
- Це територія варгів?
- Вже ні. — Сірий оскалив гострі жовті зуби. — Їх вибили упирі. Музей поки нічий. Майже нічий. Там дикі.

Джин підняв брови догори.

- Ернесте, — звернувся вовкулака до дижна. — Вони приведуть їх сюди. Небезпечно їх відпускати. Це не справжні мисливці, жалюгідні аматори.
- Спочатку вони зустрінуться з варгами. Ти Орест? — джин спитав Ігора.
- Він, — кивнув на мене.

Я намагався стримати здивування. Так само, як і решта присутніх.
- Нагу намагався дістати в мене деяке спорядження для тебе. Чого немає, того немає, ти вже вибачай.
- Так він позбавить нас від проблеми? — спитав Гектор.
- Не знаю, — джин глянув на мене. — Але ти ж спробуєш, правда Оресте?

Я мовчки кивнув. Треба буде зайти, подякувати Нагу. 
- Джини дуже цінять родинні стосунки. Якщо Нагу добре до тебе ставиться, то і я не буду робити тебе ворогом. Не гарно позбавляти рідню клієнтів.
- Так він друг Лос Камарадос? — спитав перевертень.
- Ні, але він може стати ним, якщо позбавить нас від диких. Ти ж позбавиш нас від них?
- Тому я й прийшов.

Врешті нас пропустили. Гектор особисто був нашим гідом. Він вів лабіринтами напів зруйнованих хаток. Скрізь на нас дивились вороже, але ніхто більше не зупиняв. Гектора знали всі. Вовкулака іноді зупинявся, зустрічаючи когось зі знайомих. Перекидався з ними кількома словами і тоді ми продовжували свій шлях. Іноді доводилось робити круги, оскільки ніхто не поспішав показувати нам діяльність Лос Камарадос. Врешті вовкулака вивів нас до широкої дороги, що плавно почала підніматись вгору.

- Тут починається територія варгів, — прогарчав він. — З ними домовляйся сам. Погані люди. Вбивають без розбору.
- Тільки чудовиськ, — ляпнув Валерій.

Від погляду Гекотра він аж побілів.

- Ми не чудовиська, людино. Ми такі ж заручники ситуації, як і ви. Далі підете без мене. Ну, щасти.

Вовкулака поспішив назад. Він покинув нас з неймовірною швидкістю. Ми залишились втрьох.



Іван Дурський

Відредаговано: 04.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись