Стрімер

Розмір шрифту: - +

Розділ 32.

Сходи вивели нас в коридор, по якому тягнулось багато труб. Напрямок був лише один. По боках були закриті двері. З одних з них витікала вода. Ми пройшли кілька метрів, коли побачили перші краплі крові на землі. Ігор присів над ними, провів по них пальцем. Підніс до носа.

- Свіжа. Бобер тут.

Ми прискорились. Надій не було, проте залишати там його наодинці з упирем ми не збирались. Порятунок людства, хіба не так нас вчили?
Ще один вузький прохід. Сходи вниз. Кілька розвилок. Вибрали ліву. Сходи вниз почали зникати у воді. Поставили розтяжку з двох гранат і повернулись назад. Правий напрямок. Теж сходи вниз, але в сухе приміщення. Кімната, куди ми спустились, була заставлена музейними експонатами. Їх стягували сюди, коли музей змінював тематику виставок. Але значить, повинен бути інший вхід. Більший.

Роздивитись все я не встиг. Упир зістрибнув десь згори і вибив автомат з рук. Я забув про причеплений розкладний меч на зап'ясті, вліпив паскуду кулаком прямісьнько в зуби. Гангрел відкинув голову назад, на мить завис не чекаючи такої наглості. А тоді вдарив мене ногою в груди. Бронижилет знову врятував мене від переломів. Я відчув, як спиною влітаю в щось крихке, щось що голосно б'ється. На одну пам'ятку історії менше. 

Ігор тим часом відкрив вогонь, марно намагаючись вцілити істоту. Кулі дробили все навколо. Я припав до землі і закрив голову руками. 

Ігор щось волав. Упир іноді видавав дивні звуки. Значить Ігор таки попадав, або зачіпав тварюку. Врешті решті остання гільза дзвінко стукала по землі. Автомат клацнув, повідомляючи, що набоїв більше немає. Упир все ще стояв на ногах, хоч і продірявлений кількома кулями. Вони стояли один навпроти одного і не відвертали погляди. Ігор відкинув автомат вбік і рушив на упиря. Він з криком повним люті та ненависті замахнувся кулаком...

Постріл з револьвера остаточно відправив упиря на той світ. Ігор по інерції проніс кулак в пусте місце. Я лежав на боці і не опускав револьвер, поки упир не впав пластом на землю.

- Я б і без тебе справився! — Гаркнув Ігор.
- Ага.

Поволі піднявся. Пластина жилету вже тиснула в грудях, але знімати я б її однаково не став. Ігор підняв автомат, перезарядився.

- Я б вклав його голими руками!
- В тебе пістолет на боці, забув? І ніж за поясом. — Підняв автомат.
- Що ж ти перший мечем його не полоснув тоді, а кулаком вдарив? — Огризнувся Ігор.
- То ти тепер повторяєш за мною?! Самостійність так і пре.
- Пішов ти! — Ігор штовхнув мене в груди. — Тебе вже тричі ледь не вбили!
- Може тому що я приймаю пряму участь в знищенні упирів?!
- Ти сам сказав не втручатись.
- І не дарма! Весь магазин перевів в молоко!

Ігор стиснув кулаки. Навіть в темряві було видно, що він почервонів. Його перша операція по зачистці. Моя теж, якщо чесно, але зізнаватись я не став.


Нас відволік шум. Зліва, в кімнаті був ще один коридор. Цей вже був більшим, звідти навіть йшли рейки, щоб перевезти сюди щось дійсно важке. Високі стелі з дубовим воротами, відчиненими навстіж. Ми забули про сварку і кинулись до проходу. 
- Ну нарешті ви прийшли.
Ні, голос належав не Бобру, хоч і він був тут. Він стояв на одній нозі, інша зламана. З його рук та шиї йшли цівки крові білки очей налились мутно жовтим кольором. Він більше нагадував мертвого, ніж живого.
- Бобер? — окликнув варга Ігор. Той не відповів. Лице ще зберігало гримасу жаху. Він навіть не дивився на нас. Я посвітив ліхтарем на його лице...
- Твою ж...
Ігор підняв автомат і націлився прямо на бійця. В темряві не було видно, але при світлі ми побачили, що в Бобра зламана шия і перерізане горло. І він все ще стояв перед нами.
- Ваш друг хотів підірвати цей коридор. Візьми детонатор!
Тіло Бобра слухняно потягнуло задубілу руку в кишеню. А я раптом згадав, де чув цей голос.
- Ігор, вогонь!
Лім не роздумував. В два автомата ми навелись на Бобра і спустили курки. Його тіло смикнуло кілька разів, від попадання в груди і в голову. Тепер боєць групи варги вже помер остаточно. Його рука так і не дісталась до детонатора.
- І як ми пояснимо це Арсену? — Ігор обережно підійшов до тіла і відкопнув детонатор ногою.
- Ніяк. Він не повірить, що тілом його бійця скористались, як передатчиком.
- Але хто це був? Хто говорив?
- Не знаю — збрехав йому.
Позаду нас хтось прокашлявся. Ми одночасно розвернулись і відкрили вогонь, проте нікого не було.
- Як що ви не перестанете, мені доведеться застосувати силу.
Знову розвернулись. Над тілом Бобра стояв високий стрункий юнак в чорному костюмі. Бліда шкіра, чорне, зализане назад волосся, гострі риси лиця. Ми збирались відкрити вогонь, але він підняв детонатор над головою.
- Я так не думаю! — Улесливим тихим шепотом сказав він.
- Чому вампіри намагаються говорити, наче інтелігенція? — Глянув на мене Ігор.
- Хочуть забути, що вони просто ходячі трупи і кровопивці? Або їх тягне до старого.
Вампір знову прокашлявся і потряс детонатором.
- Ми з вами особисто не знайомі, — він злегка вклон в голову. — Дозвольте представитись...
- Ми знаємо, хто ти. Влад Цепеш, твоє справжнє ім'я?
- Моє, — всміхнувся вампір, піднявши голову, та втупивши в нас свої золотаві очі. — В мене й серед людей є фанати?
- Я не назвав би нас твоїми фанатами. Що ти тут забув?
- Давайте ви опустите зброю, а я ось цю штуку, і поговоримо.
Звісно ми навіть не думали цього робити. Його тон різко змінився: опустіть зброю! Тепла хвиля пройшла від його голосу, але на мене це не подіяло. Зате подіяло на Ігоря. Він неохоче відкинув автомат на землю.
- Що ти робиш? 
Я повернувся до нього лицем і це стало моєю помилкою. Цепеш вмить опинився передо мною і вибив автомат з рук. Я робачив його гострі ікла, скривлені а посмішці. Цього разу я не розгубився. Зарядив коліном в пах, відштовхнув від себе і дістав меч. Цепеш більше не всміхався. Він дістав два стилети з-за поясу.
- Ну, давай пограємось!
Я зробив укол, а тоді швидко махнув зверху. Він ухилився і направив леза мені в шию. Я можу бути поганим мисливцем, проти тих, хто на службі і аж ніяк не зрівняюсь з інквізиторами, але проти чудовиськ моїх вмінь вистачає. Наш професор з фехтування колись пояснював: швидкість перебивається вчасністю. Сила — технікою. 
Бронижилет захищав корпус, тож за тіло я не переймався. Стилети його не проб'ють. Стосовно нападу, я розумів, що цілитиметься він насправді по ногах. Тож Влад точно не чекав, що замість ухилятись я вистрілю в нього з револьвера. Він відхилився набік, але одна з двох куль таки зачепила його. Він видав протяжний зойк, але не впав. Але на цьому мої спроби справитись з ним завершились. Він врізався в мене тілом, ударив головою в обличчя і полоснув стилетом по стегну. І ось я вкотре за день на землі. Револьвер вилетів і покотився вбік. Я зробив усе, що мені залишалось — виставив перед собою меч.
- Опусти його! — наказав Цепеш.
- Хіба на твою голову!
Влад на мить розгубився. Ігор все ще стояв в ступорі і дивився в нікуди.
- Дістань пістолет і застрель себе! — наказав йому вампір.
Ігор неохоче послухався. Його задерев'яніла рука витягла з кобури пістолет і потягла до скроні.
- Ні! Засунь дуло в рот!
Ігор послухав. З його чола стікали краплі поту, але руки не слухались його.
- Стій! — заволав до Цепеша. — Чого ти хочеш?
Влад махнув рукою і Ігор застигнув з пістолетом в роті.
- Тобі варто було прийняти моє запрошення! Знаєш, скільки часу і грошей треба, щоб знайти когось з його здібностями?
- Дорожче, ніж хоронити посіпак?
Влад простягнув руку і палець Ігоря ліг на спуск.
- Гаразд-гаразд! — Зарепетував. — Ти хотів поговорити, хіба ні? Я тебе слухаю! Без жартів, обіцяю!
- Склади меч і заховай його. Можеш встати.
Я так і зробив. Нога погано слухалась, видно Цепеш глибоко зачепив її. Меч тепер знову був в складеному вигляді на зап'ясті.
Цепеш глянув на Ігоря. Тоді знову подивився на мене. Його обличчя знову набрало розслабленості, губи знову скривились в улесливій посмішці. 
- А тепер поговоримо...



Іван Дурський

Відредаговано: 11.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись