Стрімер

Розмір шрифту: - +

Розділ 40.

Двох інфантів я побачив якраз, коли Валерій цілувався з Герою. Від снайпера варгів у ній не залишилось нічого. Чорне довге закрите плаття. Волосся зібране в хвіст. Біжутерія, косметика — все на ній. Вона обійняла Валерія двома руками за шию. Він ж якось обережно тримав її за талію. Вони були поблизу закладу Луки. Видно перекур у Валерія пройшов краще, ніж він думав.

Може я б і не став заважати, якби не два інфанти в чоних спортивних костюмах. З під рукавів у них йшов чорний дим. Зблизька вони виглядали гидко. Ніби й люди, але без кількох шарів шкіри. Ціна за використання сил вогню. Інфант міг спалити все навколо без жодного сірника. І зараз вони поволі йшли до закоханої парочки. Мерея не збрехала.

Натовп не зважав на них. Тут всі зайняті своїми справами. Я пробився крізь натовп до них. На С1 не було законів, але певний усний регламент казав, що всі справи без розмов варто вирішувати на С2. Тут, зона торгівлі.
Один з інфантів простягнув руку наповнену чорним димом. Так згорів колись брат Валерія.

- Вниз! — заволав Гері.

Вони не встигнуть!

Все сталось дуже швидко. З руки вирвався струмінь чорного диму, а за ним полум'я. Вибору не було. Меч вже розклався, і я ударив ним по руці трішки нижче ліктя. Струмінь розвіявся в повітрі, попавши в охоронця Луки. Інфант закричав, ловлячись за культю. Інший хотів спалити мене, проте дуло револьвера націлене йому в коліно і відправило туди порцію свинцю. Постріл змусив усіх зупинитись і витріщитись на мене.

- Він напав на інфантів! — шепотіли в натовпі.

Вони не бачили, що має статись. А коли нарешті помітили, картина була ще та. Інфант, що вмирає від втрати крові та його товариш, що катається по землі тримаючись за прострелене коліно.

Валерій тим часом затулив Геру собою. Вогонь не долетів до них. Але долетів до одного з охоронців, котрий тепер волав, тримаючись за обличчя.

- Ви, люди, зовсім обнагліли?! — Звідкись взявся здоровенний вовк на двох ногах. — Стріляєте у всіх, хто не є людиною?!

Натовп обурливо зашумів. Я й кліпнути не встиг, як мене взяли в кільце.

- Вони перші почали! — хтось крикнув у натовпі.

Я знову спообував знайти Валерія та Геру, але їх вже не було. Хоч зникнути додумались.

Натовп обступив мене. Джини, вампіри, інфанти, перевертні. До того я не знав, що тут стільки чудовиськ. Так близько до зеленої зони...

- Так ви ціните перемир'я?! — Гарчав вовкулака. — Стріляєте в мирних інфантів?!

Натовп обурливо зашумів.

- Хто спалив лице моєму працівникові?

Тихий голос Луки змусив усіх раптово замовкнути. Він поволі, але впевнено йшов до нас з свого закладу. Його сині очі змушували всіх, на кого він дивився, розходитись. Я теж відійшов на крок, не випускаючи меч з рук.

- Пане, Лука, — той вовкулака, що підбурював натовп опустився на одне коліно.
- Лекс, ти ж знаєш, що негарно підбурювати всіх мешканців С1.
- Він напав на інфантів. Ні за що!
- Вони хотіли спалити моїх друзів!
- А хто це бачив?!
- А що ж тоді він за лице тримається?! — показав на охоронця Луки. — Сонце нагріло?!
- Досить.

Лука сказав м'яко, але ми замовкли.

- Один з обдарованих вогнем вже нічого не скаже.

Таки помер від втрати крові.

- Що ви тут робили? — Лука глянув на інфанта з простреленим коліном.

Той вже не кричав. Лише тихо стогнав. Але він перестав, коли Лука подивився на нього.Ф

- Ми прийшли по неї. Дівчина з варгів, — він не хотів говорити, але не міг чинити спротив.
- Хто вас послав?! — я не стримався і запитав його. Це було помилкою.

Інфант вийшов з ступору і направив на мене струмінь диму. Я інстинктивно вистрілив йому в руку. І це було ще більшою помилкою. Куля відірвала йому два пальці і пробила шию. Інфант задимів зсередини. Здавалось він вибухне, але ось він просто ліг на землю і затихнув назавжди.

- Оресте, — тихо сказав Лука. — Ти щойно все зіпсував.
- Вибачте.
- Не переді мною вибачайся.

Аж тепер я побачив кількох інфантів у натовпі, котрі з ненавистю сверлили мене поглядами. Я вбив двох їхніх. Інфанти таке не забувають.

- Казав, що людям не можна довіряти! — гаркнув Лекс. Натовп його підтримав.
- Лука, віддай нам його! — вовча морда ощетинилась в посмішці. — Я винесу йому вирок.
- Зараз я тобі винесу вирок! — я не став цього терпіти. — Якраз потрібний новий килим!

Під час війни були мисливці, котрі живцем здирали з вовкулак шкури. Кажуть, в багатіїв з третьої зеленої зони іноді вони ще трапляються на підлозі, куплені за захмарною ціною. З того часу цей жарт для них прирівнюється до смертельної образи. Вовкулака з радістю б кинувся на мене, але між нами став Лука.

- Суд поєдинком! — крикнув він так, щоб чули всі.

Натовп схвально заволав. Лука глянув на інфантів, але ті теж ствердно закивали. — Завтра на заході сонця! Переможець не буде піддаватись помсті ні людей, ні інфантів, ні будь-яких інших народів! Згода?!

- Суд, суд, суд! — натовп волав мов у екстазі. Навіть кілька людей схвально волали. Солідарністю і не пахло. Хліба й видовищ.

Ми з Лексом глянули одне на одного. Вовкулака облизнувся і клацнув зубами в очікування двобою.

- А не втече людина? — спитав вовкулака.
- Не втече, — сказав Лука. Він кивнув і натовп одночасно обернувся.

Марк Рейдж знімав себе на фоні всієї цієї картини. Нове відео грозило набрати багато лайків. Сьогодні сотні тисяч людей знатимуть, що мене чекає.

- Дивись, щоб ти не втік! — Звернувся до Лекса. Вовкулака лише зареготав.
- До завтра на утому ж місці. — Сказав Лука. А тепер розходьтесь. Бійцям раджу помиритись з кривдниками та попрощатись з сім'ями. Завтра буде лише один переможець.



Іван Дурський

Відредаговано: 04.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись