Світле небо

Розмір шрифту: - +

Політ

 

 

 - Як я, не намагався злетіти високо, мій літак ніколи не добирався у синяву неба. Чим ближче підлітав я, до нього, тим більше, воно віддалялось від мене - заповнюючи простір сірістю і смутком.

 

                                                                              ***

 

 Серед світлого сонця і синього неба. По серед згустків сіруватих хмар, які тягнуться у невідоме. У ту сторону, де сонце сідає, туди, де летять безмежно птахи - За слідами світлого неба.

 По серед туману, дощу, вихри чи бурі. Світле небо чикатиме  нас. Поки ми, намагатимемось злетіти до нього, щоб загубитись у блакитному світі і пливти як стародавні моряки, за покликом сонця.

- Батько постійно повторював ці слова, перед зльотом. В його очах загорявся вогник блакитного неба і він, дивлячись у синяву – посміхався. - Старенькій кукурудзник здіймався над полями, над головами тисячі людей. Губився у сірих хмарах і виринав із них. Губився на фоні блакиті і яскравого сонця, та тільки не в омріяному світлому небі.

- Блакитне небо, таки недосяжне і водночас таки чарівне. - Говорив він, у своє виправдання.

- А, я гадала, що  світлого неба, просто немає.

- Та батько був настирний, повторюючи свої зльоти щодня. Він злітав і злітав до остатнього. Поки важка хвороба не прикувала, його в чотирьох стінах. Та навіть тоді, дивлячись у вікно на блакитне небо - він літав серед нього.

 

- Коли, татуся не стало.  Більше ніхто не згадував у домі, батьківську мрію і світле небо, було забуте. Нікому було, уже розповідати про його красу. А єдиний свідок усіх батькових пригод, пилився у старому ангарі.

 

- В снах, я часто бачила, батьків політ. Він летів серед птахів за покликом сонця. Повітря там тепле, а навколо так синьо. З кабіни, він махає, мені рукою повторюючи – Я знайшов його Лізо! Знайшов його! Знайшов!

 

- Від тоді, я постійно дивлюсь у синяву неба. Шукаючи в ньому його, де він сидить за кермом старенького кукурудзника, кружляючи над землею.

 Знаходячи при цьому, якісь легкій спокій, маленьку надію і крихітку втіхи.

 

- А коли, мені бувало зовсім самотньо, тоді я, сідала у кабіну пілота, прижималась руками до штурвалу  мріючи, де я разом, із батьком подоружуєм,  до світлого неба. 

                                                                     ***

Чорно-жовтий, наче птах стояв старенькій кукурудзник на злітній полосі. Молода дівчина ішла на зустріч йому. В її, очах палав вогник блакитного неба, а на обличчі світилася усмішка.

Зараз, вона підніметься у гору, як підіймався її батько. Розправить чорні крила кукурудзника і стане птахом, якій буде летіти за покликом сонця у синьому світі. У пошуках - свого світлого неба, і відроджені давню забутої, її з батьком мрії.

 

 



Bezkryli Ptakhy

#400 в Різне

У тексті є: драма, мрії

Відредаговано: 03.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись