Так не має бути, але ж...

Розмір шрифту: - +

19

Андрій тихими кроками підійшов до мене. Я стояла, наче зачарована, не сміючи зробити ані поруху. Він погладив мене по щоці і якось стомлено прихилився до моєї піднятої йому назустріч голови.

 - Чому ти ще не спиш? - його голос, порушивши тишу кімнати, прозвучав оксамитово-заворожуюче низько. Я вкотре здивувалась, як моє тіло реагує на цей голос - по шкірі пробігли мурашки, а десь в животі пройшов заряд струму.

 - Не хочеться, і я хотіла сказати тобі "добраніч", а ти був зайнятий розмовою... - я наче виправдовувалася, але й водночас говорила це з ноткою образи.

 - Зірко, вибач, що залишив тебе саму. У мене була важлива розмова, - Андрій обійняв мене і вже звично потерся об моє волосся. Ми обоє виявили надприродну можливість - зупинятися і стояти посеред... посеред... будь-де. Ось і зараз ми стояли посеред кімнати.

 - Та нічого. Я знайшла, чим себе зайняти, - я відчувала його тепло, його аромат, його близькість...

 - І чим же ти займалася? - Андрій нестерпно дражнив мене, потираючись носом об волосся, за вушком, по шиї. Це збуджувало. Його руки ніжно гладили мене по спині, тримаючи в обіймах.

 - Я роздивлялася вогні міста і грілася теплом батарей, - я вимовляла кожне слово з поштовхом видихуваного повітря. Його близькість постійно змушувала мене відчувати себе зефіркою, причому розплавленою. 

 - Ммм, вельми цікаве заняття... Зірко, а я вже говорив тобі, що ти смачно пахнеш? - його теплі солодкі вуста торкнулися моєї шиї, змусивши мене здригнутися від такої очікуваної хвилі задоволення.

 - Не пам"ятаю... - я піднялася навшпиньки, щоб поцілувати його у відповідь.

 - Моя маленька гостя хоче уваги до своєї скромної персони? - це було питання-ствердження.

 - Агаа, - тільки й змогла простонати я, віддаючись теплу його дотиків.

Андрій взяв мене на руки і підніс до ліжка. У ці моменти я була щаслива з двох причин: перша - моє жіноче лібідо починали задовольняти, друга (більш прагматична) - я важила, як середньовічна відьма - до п"ятдесяти кілограмів. :)

  •  - Моя Зірко, ти зводиш мене з розуму... Мені постійно хочеться бути поруч з тобою, відчувати твою близькість, ловити твій солодкий аромат, чути кожен твій подих...

Хвилі збудження проходили по моєму тілу одна за одною, накриваючи і піднімаючи на три метри над рівнем неба... Андрій накривав моє спрагле тіло поцілунками, ласками. Його руки ніжно гладили мою шкіру, викликаючи табуни дріботливих мурашок...

Але він був стриманий. Палкий, пристрасний, але стриманий. Від відсторонився від мене і, подивившись в очі, промовив:

 - Ні, Зірко, не сьогодні. 

Це була відповідь на моє бажання. Ми обоє важко дихали. Він все ще обіймав мене і ніжно гладив, але ця його фраза відбивалася в голові теленьканням, змушуючи тверезіти.

  - Щось не так? - моє питання прозвучало надто мило і наївно, наче я репетирувала репліку зі шкільної вистави.

 - Ні, люба, все так. Просто я не хочу завдавати тобі болю. Знаєш, я все-таки старомодний. я не хочу, щоб ти подумала, що я лише прагну скористатися тобою. Твоєю довірою, - він з усією можливою ніжністю поцілував мене. Цей поцілунок був бажанішим за будь-які інші фізіологічні махінації, на які здатне людське тіло.

 - Мила, сьогодні був важкий день. Ще й я влаштував тобі такий драйв-тест. Давай спати? - бліін, ну чому його питання завжди звучать як ствердження. Що ж, спати, так спати.

Я почала вовтузитись з ковдрою. Андрій легко висмикнув її з-під мене і торботливо вкрив. 

 - А ти? - я не змогла приховати нотки розчарування, оскільки не хотіла, щоб він залишав мене одну.

 - Я? Я спатиму у вітальні. 

 - Залишся зі мною, - я просто сказала цю фразу. 

Андрій подивився на мене затуманеним шоколадним поглядом, потім вимкнув світло і вийшов з кімнати.

Все. Моя самотність полізла у шафу діставати свій улюблений плед, щоб вмоститись поряд зі мною, скрутившись калачиком. 

Ха! Але не сьогодні, моя рідененька самотносте, не сьогодні! Андрій вимкнув світло в усьому будинку і прийшов до мене! 

Я ледь не запищала від радості, як маленька дівчинка. Він вмостився біля мене, підсунувши праву руку мені під голову так, щоб я могла зручно вмоститись щокою на його руці. Ммммм... Це щось... Я притулилась до нього, а він міцно обійняв мене. Таак тепло. І спокійно. 

 - Солодких снів, моя Зірко, - Андрій накрив мої уста поцілунком.

 - І тобі , - все, що змогла відповісти, оскільки моя красномовність покинула мене вже давно, давши можливість попрацювати емоціям.

Сон не залишив себе довго чекати. У теплих обіймах і після такого насиченого дня я заснула швидко.



Анель

Відредаговано: 18.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись