Так не має бути, але ж...

Розмір шрифту: - +

32

Зоряна

Я брожу по засніженому парку... Тут так самотньо. Холодно. Сніг м'який і теплий. Це так дивно. Адже від теплого снігу має бути тепло. Раптом мені назустріч спускаються з неба цигани. Їх багато. Вони всі веселі і красиво одягнені. Але вони такі шумні... Від їхніх пісень у мене капецьно розвалюється голова. Я кричу циганам, щоб вони замовкли, а вони все співають. Потім вони по черзі починають скручуватися у равликів, а один все грає і грає. Мене це злить. Я кидаю у нього палицю і він злітає вгору.

Прокидаюся.

Це //капець//. У мене неймовірно болить голова. Де сніг і цигани? Нічого не розумію.

Роздивляючись довкола, намагаюся зрозуміти, що сталося. Мій мозок заліз на вершечок Евересту і звідти поглядає на мою безпорадність. Дуже вдалий жарт. 

Таак, збираємо пазли. 

Я вдома. Я в ліжку. У вечірній сукні. ОДНА. ТОЧНО?  

Обережно, бо навколо голови літають вертольоти, встаю з ліжка. Так, я сама вдома. Перевіряю двері - замкнені. Дивно.

Бреду на кухню, щоб випити цілющої води. 

Отой циган, що спочатку залишився і грав одну й ту ж саму мелодію, виявився мій будильник. Хм, і телефон на зарядці. Раптом мої думки перериває рінгтон. Моя люба подружка зараз мені все прояснить. Я вже заочно вдячна їй за те, що, схоже, допомогла мені добратися додому. Хоча, я ще не зовсім впевнена у цьому. Може, все ж, я сама?..

 - Алло, привіт, Іринко! / Так, я вдома, а де ж мені бути? / Який МІЙ ЗНАЙОМИЙ??? / ЩООО? / Я абсолютно нічого не розумію! Мені хтось привозив додому мій телефон? / Значить, добиралася додому я сама? / Ок, а ти де була? / Аааа... / Добре, давай, до зустрічі, буду приходити до тями.

Взагалі, я нічого не пам'ятаю. Чесно. Якось все незрозуміло: телефон на зарядці, квартира замкнута, будильник заведений, але я не переодягнулася! Треба скласти докупи вчорашній вечір.

Клуб, шампанське, танці, Іринка з якимось брюнетом (здається), ще шампанське і танці... Потім..

Потім тип у коридорі...

Потім... Вадим!!!

Так, точно, мене врятував Вадим. 

А потім... Потім знову той тип. І знову Вадим. 

О ніііі! Я згадала! Ми цілувалися!!! Господи!!! Що я наробила?! Мені сьогодні в його класі урок проводити! Хоч би він не прийшов до школи... 

Так, а далі????

Далі я не можу пригадати. Пам'ять домовилася з мозком, і тепер вони вдвох проти мене. Буду вірити, що далі поцілунку не зайшло. Блять! Я цілувалася зі своїм учнем!!! Це повний піііі.

Господи, невже я таак багато випила?

Так, а як же я потрапила додому?

Ох, оце перезавантажилася...

З цими роздумами і докорами сумління я побрела у ванну.



Анель

Відредаговано: 18.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись