Так не має бути, але ж...

Розмір шрифту: - +

33

У школі, як завжди, шумно і весело. Мої учні з нетерпінням чекають мене біля вхідних дверей у коридорі. Восьмикласники навперебій, як завжди, розповідають про свої вихідні , діляться своїми емоціями. Я щиро посміхаюся до них і намагаюся приділити увагу кожному. Але в моїй голові чорним привидом никає спогад про вчорашній вечір. 

Чотири уроки проходять на одному подиху, а ось на п'ятий урок я налаштовуюсь морально. Одинадцятий А. Вадим. Він у школі. Що ж.

//

На уроці я намагаюся триматися спокійно. Булгаков манить нас у незвідані далі людської душі, його Воланд опосередковано диктує закони життя. Все ок. Тільки Вадим ловить мій погляд. Та ще б! Після вчорашнього! Хоча, ми обоє робимо вигляд один перед одним, що нічого не трапилося.

Після уроку я виставила учням оцінки. Вадим теж отримав свою "десятку". Працював. Нічого особистого.

В учительській як зазвичай, шумно і водночас спокійно. Але нецікаво.

//

Шостого уроку в мене не було, тому я вирішила сходити до кафешки випити чаю.

В коридорі тихо і пусто. Раптом з-за повороту зі сходів піднявся Вадим. Що робити, я не встигла придумати.

 - Привіт, - він легко посміхнувся, заглянувши мені в очі. - Як самопочуття? Голова не болить?

 - Привіт, ні, не болить. Лише жахливо хочу спати, - я відчула, що мої щоки зробилися червоного-червоного кольору. 

 - Це добре. А щодо спати - то, знаєте, після таких веселощів Ви сьогодні виглядаєте чудово, - хлопець говорив тактовно, але я просто відчувала іронію в його голосі.

 - Вадиме, я, мабуть, хочу вибачитися за вчорашнє... Здається, ти побився з якимось чоловіком? - я боязко подивилась на нього.

 - Ну що Ви, Зоряно Олександрівно, я ні з ким не бився, просто вказав одному придурку його місце, - хлопець був абсолютно спокійним і, здається, його зовсім не бентежили спогади вчорашніх подій. Я ще не зрозуміла для себе, чи це добре, чи погано.

 - Що ж, так, то й так. То ж, наші демони вчора вирвалися назовні? Мені за свого соромно, то я вибачаюсь...

Вадим не дав мені договорити, різко перевівши тему: 

  •  - Так, Зоряно Олександрівно, я більше не буду прогулювати уроки і під час уроків не ходитиму по школі. Обіцяю, - його голос звучав торжественно, офіційно і мертво, як належить учню при розмові з учителем.
  • Повз нас пройшла техприбиральниця і я подумки подякувала Господу за те, що цей хлопчина виявляється таким кмітливим і якимось надто правильним.
  •  - Вам не здається, що посеред коридору не найкраще місце для вияснення стосунків? Ходімо в кафешку? - знову Вадим вразив мене своєю дорослістю. 
  •  - Ок, пішли, я якраз туди йшла, - я без вагань прийняла пропозицію. Хотілося чаю і на вулицю. 
  • Як і годиться, зі школи ми вийшли дещо порізно, а за межами подвір'я Вадим наздогнав мене.



Анель

Відредаговано: 18.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись