Таке життя...

Розмір шрифту: - +

2 Глава Зима 1990 рік

   Промінь сонця зазирнув у вікно, освітивши біле личко. Дівчинка зажмурилась і повернулась на другий бік. Довге світло-русяве волосся локонами розметалось по подушці. Їй ще снився сон, але тіло вже почало пробуджуватись. Вона відкрила сині-сині очі, чорні довгі вії доторкнулись до тоненьких брів, виразні губи розтягнулися у веселій посмішці… «Сьогодні мені десять років…» - подумала Марія. Швиденько вистрибнувши з ліжка, дівчинка помчала на кухню, але біля самих дверей зупинилась, почувши шепіт батьків.

 - Вона буде дуже рада коли дізнається, адже так довго цього чекала. - Андрій підійшов до дружини та міцно поцілував її, ледь шепочучи. – Я такий щасливий, вже й не сподівався…

   Марія відчинила двері й затараторила своїм дзвінким голосочком.

 - Хто буде радий? Хто чекав? Чого чекав?

 - А-а, ти вже прокинулась ?.. – розгубилась Софія.

 - Вітаємо тебе з Днем народження! – урочисто промовив Андрій і простягнув дочці великий пакунок. – Тримай від нас подарунок.

 - Дякую, а що це? – запитала Марія, вертячи пакунок в руках.

 - Тож розпаковуй і побачиш. – сказала Софія.

   Марія обережно розгорнула папір і побачила коробку. Затамовуючи подих дівчинка відкрила кришку, а там різнокольорові олівці, фарби, різноманітні пензлі, альбоми та інші приладдя для малювання. Марія з цікавістю все розглядала. Вона дуже любила малювати і їй це добре вдавалось. Чоловік з дружиною обійнявшись спостерігали за своєю донечкою, з яким захопленням вона розглядає кожен олівець, пензлик.

 - Тобі сподобався наш подарунок? – запитала Софія.

 - Дуже-дуже! Це найкращий подарунок! – випалила Марія й кинулась обіймати батьків.

 - Ми раді. А зараз іди одягайся, чи ти у піжамі підеш зустрічати гостей? – цілуючи дочку у носик сказав Андрій.

   Цілий день Марія приймала привітання та подарунки. Дівчинці подарували багато ляльок, різних ігор, цукерків та солодощів, але для Марії найкращим подарунком був той, що подарували їй батьки.

   Ввечері, коли всі гості розійшлися, Марія допомагала мамі на кухні й витирала насухо помитий посуд. Андрій також допомагав дружині, розкладаючи все на свої місця.

 - Мамо, а про що ви з татком говорили вранці на кухні? – Марія цілий день пам’ятала про ранкову розмову батьків, але не було нагоди розпитати.

   Андрій змовницьки поглянув на дружину, вона посміхнулась і ледь кивнула головою.

 - Маріє, ти завжди нам говорила, що мрієш мати братика або сестричку? – Сказав батько. - Так от, твоя мрія здійснилася.

   Дочка скоса подивилась на батька.

 - Тато, що ти маєш на увазі?

 - У нашої мами буде дитинка, а в тебе братик або сестричка.

   Марія від тої радості ледь не розбила тарілку, яку витирала. Вона підбігла до матері і почала її обіймати та цілувати.

 - Мамо, я така рада, така рада! А коли народиться дитинка? Ще довго чекати?

 - Ну-у по моїх підрахунках дитина народиться десь у липні. – усміхаючись відповіла Софія.

 - Я з нетерпінням буду чекати літа! – радісно сказала Марія.

   Андрій підійшов ближче й обійняв своїх найдорожчих дівчаток.

 - Тепер ти у всьому повинна допомагати мамі, доню.

 - Так-так обов’язково тату. – схвильовано відповіла Марія.

   Кожного вечора Марія молилася й просила в Бога здоров’я своїм рідним та мріяла, щоб народився хлопчик, вона дуже хотіла мати братика. Марія вже й ім’я йому придумала – Юрчик, але про це нікому не говорила.



Оксана Грицина

Відредаговано: 09.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись